“Ми не їмо ось таке” – зверхньо відповіла майбутня невістка. Тоді я хотіла вигнати її з хати віником

Мій син давно переїхав зі Стрия до Львова на навчання. І так йому сподобалося місто, що він вирішив там залишитися. Вже знайшов гарну роботу, за спеціальністю, ще й орендує квартиру. Звісно, про мене не забуває – на вихідні приїздить, щодня телефонує, цікавиться моїми справами. Ще й фінансово допомагає, ви уявляєте? Оплачує мені комунальні послуги, купує ліки та продукти. На всі свята гарними подарунками тішить. 

І я знала, що мій Ігорко вже рік точно зустрічається з дівчиною, навіть разом жити почали. Однак, чомусь все не наважувався нас познайомити. То в Ілони справи, то вона захворіла, то на роботі якісь проблеми. Вона хіба могла мене через Ігоря “привіт” передати, якщо він зі мною говорив. Ну тільки раз бачила її по відеозв’язку, вона рукою помахала. 

Місяць тому Ігорко зробив Ілоні пропозицію. Вона дорослі люди і я знала, що діло йде до весілля. Найголовніше – це познайомитися з майбутньою невісткою та сватами. Ну бо ми вже не чужі люди, а родичі! 

Я попередила ще минулого тижня, що цієї суботи чекаю родичів у гості. У п’ятницю спеціально взяла відгул на роботі, пішла на базар, купила продукти. Аж до 1 ночі стояла біля плити та готувала частування. Переклала пляцок, накрутила голубці, зварила борщик та ще вирішила запекти курку з картоплею по-селянськи.

Свати та Ілона чомусь не дуже багато говорили. Я переважно їх розпитувала за життя, за роботу, за різні побутові речі. А вони тільки сухо відповідали “так” або “ні”. Все сиділи за столом, руки на колінця поставили та озиралися. Знаєте, от був такий погляд, ніби вони оцінювали мою квартиру, статки. І мене сканували, як ті роботи. Але я не можу сказати, що і вони добре виглядали. Ну, провінція, і все. Не видно, що люди при грошах чи якісь шановні пани. 

Однак, ні Ілона, ні її батьки до моїх страв навіть виделкою не торкнулися. Невістка поколупала дві картоплини, свати взагалі просто пили воду або ж чай. Тільки один Ігорко все просив добавки та наминав повну тарілку. Спершу я перелякалася, що, може десь пересолила або ж м’ясо сире. Посмакувала – все добре. Тому вирішила легко запитати:

– А чому ви не куштуєте? Можливо, вам солі чи спецій бракує? Чи ви на дієті? 

Невістка так цокнула та закотила очі, що аж неприємно стало. 

– Ми не їмо таке, – з огидою промовила Інна. 

– Яке таке? 

– Ось таке. Все жирне. Таке відчуття, що ви на курку та картоплю вилили літру олії. Жирне, аж шкварчить. Ми не хочем, аби у нас потім животи від печії боліли. Ми слідкуємо за своїм раціоном. Здається, ви навмисне скільки калорійних страв приготували, ніби хотіли показати, що ми вам не подобаємося. 

Я аж дар мови втратила від такої “заявочки”. Тобто я весь день танцювала біля плитки, витратила чималі гроші на продукти, аби таке почути? Приготувала стільки смачних страв, ще й добавку зробила. Салати, картопля, курка, пляцок. А тут прийшли, пани великі, та носом крутять!

На щастя, тоді Ілона сказала, що їм вже пора їхати. Вони навіть не подякували за гостину, просто попрощалися на порозі та пішли геть. Тільки от Ігор мені подякував та сказав, що все було дуже смачно 

Але я не розумію одного – хіба можна так нахабно поводитися у гостях? Я заради них старалася, готувалася до знайомства. А таке відчуття, ніби на мене відро помиїв вилили. Тепер взагалі думаю, що моєму синові ой як не пощастило з жінкою. Ще борони Боже вона його вдома голодом морить і нічого не готує. 

Хіба це така мода у молоді пішла? Не цінувати старших, грубіянити та поводитися зверхньо? Я взагалі шокована з такої поведінки невістки та сватів. Ні сорому, ні совісті. Жалію, що не вигнала їх тоді віником з хати. 

Що мені робити з цими горе-родичами?