Ми з чоловіком вже 10 років живемо у Івано-Франківську, але про батьків не забуваємо. Якщо ж мої рідні щиро вдячні за допомогу та ще й нам продукти пересилають з села…. То свекри, здається, взагалі знахабніли та сіли нам на голову.
Все почалося ще минулої зими, коли пані Ярослава зателефонувала та почала скаржитися, що стара пральна машинка не працює та дуже протікає. Ми з Петром вирішили зробити їй невеличкий подарунок – поїхали у магазин, купили гарну німецьку машинку та ще в комплекті бокс для сушки одягу, аби його не розвішувати на балконі. Хочу сказати, що такий сюрприз нам обійшовся в чималу копійку, але для літніх батьків нічого не шкода.
Та потім почалися справжні танці з бубном. То свекрусі треба терміново купити ліки та я їхала в аптеку після роботи. А це, на секунду, інший район міста. Потім пан Роман почав скаржитися, що його жигуль погано їде та вже ледь дихає. Ми дали 2 тисячі доларів на ремонт.
Це вже переходило всі рамки, адже у нас самих двоє дітей та машина в кредит. За ті гроші, які ми витрачали на свекрів, могли б поїхати влітку в Туреччину або ж в Буковель на відпочинок.
На Спаса до свекрів з Польщі приїхала Інна з онуками. То пані Ярослава так танцювала перед малюками, аж під ноги ладна була постелитися. Ще й дала їм по 100 доларів на солодощі. Я дивилася на все це та було так образливо. Адже з нашими дітками свекри взагалі не хочуть сидіти, навіть зі школи не можуть забрати. А про дорогі подарунки я вже мовчу.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Отож, тепер епопея почалася з будиночком за містом. Пані Ярослава вигадала, що там треба конче зробити ремонт:
– Нам треба почистити всю територію від гілля, поставити альтанку для шашликів. Може ще вийде другий поверх побудувати.
– Але ж це такі витрати. Може, краще не треба зараз поспішати, а відкласти ближче до літа? Якраз погода буде гарна, можна там залишатися на ночівлю.
– Добре. Але ти поїдеш зі мною в Епіцентр? Треба, аби ти вибрала плитку до кухні і ще дрібну техніку.
Тоді я зрозуміла, що за цей ремонт ми з чоловіком повинні оплатити. І нас про це ніхто не запитував. Тому ми вирішили зателефонувати до Інни – нехай вона також фінансово допоможе. Але ми дарма сподівалися почути від неї адекватну відповідь.
– У мене малі діти. І я живу на орендованій квартирі, чоловік копійки замість аліментів висилає. Я не можу витрачати гроші ще на ремонт! – дорікала Інна у слухавку.
Звісно, пані Ярослава дізналася про це та почала ще нас відчитувати, як малих школярів. Мовляв, як у нас вистачило совісті вимагати в Інни гроші на ремонт?!
Але хіба ми щось зробили не так? Інна не чужа людина, може також допомогти нам з ремонтом, нехай бодай оплатить роботу бригади чи вишле якусь техніку з Польщі. Ледь не щодня пані Ярослава з паном Романом намагаються у нас витягти гроші на ремонт. Бо хочуть до весни зробити з будинку цукерочку. Там вже надії взагалі нема, краще продати ту ділянку та купити щось інше.
Врешті-решт, це вже починає помалу набридати. Ми з чоловіком не зобов’язані утримувати свекрів. Вони ще працюють, мають хороші зарплати. Кожен раз, як Петро відмовляється оплачувати їх забаганки – то починаються докори “а ми тебе виховали, а ти такий невдячний”, “а тобі так важко літнім батьком допомогти”.
Знаєте, я нічого не маю проти того ремонту проклятого. Але хочеться у відповідь також отримати якусь допомогу. Бодай з онуками посидіти чи хоча б їх увагою не обділяли!
Що б Ви порадили зробити нашій читачці у такій ситуації?
