Мирослава після закінчення школи одразу заявила батькам – поїду в місто, буду там жити! Не хотіла залишатися в селі, крутитися біля городу та хліву. Вступала на державне місце до Львова, заселилася у гуртожиток. Правда, рідко своїх навідувала – то вона не може приїхати, то екзамени почалися, то друзі кличуть гуляти. Приїздила хіба на Великдень, літні канікули на Різдво. Хоча від Львова до села курсувала пряма маршрутка, їхати десь 40 хвилин.
Потім знайшла роботу, переїхала на орендовану квартиру. Однак, рік тому приїхала у село – мати померла. Мала проблеми з серцем, вже й робили операцію, але нічого не допомагало. Батько продав коня та корову, аби оплатити похорони. І якось тоді Мирося з татусем взагалі зв’язок втратила. Телефонувала тільки, аби привітати зі святами та поговорити 5 хвилин.
– Ти коли приїдеш у гості? Я тут вже готовий вовком вити від самотності, – жаліється батько.
– Тату, у мене робота. Ще й директор не хоче давати відпустку, від нього снігу взимку не допросишся!
Але минулого тижня вона все-таки випросила 3 дні вихідних. Зібрала речі, купила татові якісь продукти у магазині та поїхала в село. На зупинці зустріла сусідку, бабу Ганю. Та ще пліткарка на все село.
– Ой, Миросенько! Ти в гості приїхала! А чи не пізно? – улесливо говорить сусідка та посміхається.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Ви про що?
– Та твоєму батькові господині другої не треба.
– Не розумію. яка господиня? Я до нього у гості приїхала, бо він давно просив.
– Та сама все побачиш. Тільки от все село гомонить, що твій тато нову жінку до хати привів. Твоя мама, певно, бідолашна, у труні перевертається!
Мирося хутчіше побігла додому, її дуже зачепили слова сусідки. Хоча, може вона так пожартувала? Бабі Гані тільки дай привід – розпатякає всьому селі, що потім на тебе косо дивитимуться.
Мирося як прийшла – то хату не впізнала. Нові поруччя та східці з дерева, альтанка, будується літня кухня. На подвір’ї красивий, великий квітник з лілій та троянд, на городі нема жодного буряну. Ще й стіна у хаті прикрашена мозаїкою.
– О, доню, нарешті у гості приїхала! – гукав батько з сараю.
– Ага, приїхала і одразу тут сюрприз вирішив мені влаштувати? Чому я від баби Ганьки дізнаюся, що у тебе є жінка?
– А ти сама могла б мені частіше телефонувати або ж повідомлення писати. Олеся у мене вже місяць живе. То вона квіти посадила та мозаїку виклала. Гарно, правда?!
– Та до біса мені ті квіти! Ти скажи – нащо? Старий дідо, все село з тебе сміється? Ще й скажи, що братика чи сестричку мені зробите!
– У Олесі є дорослий син та донька. Але вони живуть у місті. І, на відміну від тебе, приїжджають у гості!
– Ага, то сюрпризи на цьому не закінчуються? Хочеш сказати, що ти хату і на тих чужих байстрюків перепишеш?
– Вони ніякі не байстрюки – почула за спиною Мирослава жіночий голос.
То стояла Олеся. Гарна, красива, доглянута жінка, трохи молодша за батька.
– Приємно познайомитися. Не хочеш зайти у хату, перекусити? Ти, певно з дороги голодна?
– Та, така голодна, що апетит вже зник! Тату, а я тобі казала колись – продавай хату та переїжджай до мене у місто!
– Навіщо? мені тут добре, маю гарну господарку. тут свіже повітря, гарна природа, близенько є ліс та озерце.
– Ага, але тепер я повинна ділити твою хату з її дітьми? Хто вона така взагалі?!
– Не хвилюйся, мої діти на спадок не претендують
– Ага, це ти зараз так кажеш. А потім відправиш батька на той світ і загарбаєш все майно!
Олеся стояла декілька секунд та мовчала.
– Добре, нехай так буде. Я поїду додому. Якраз встигаю на останню маршрутку.
– Ти куди?
– Додому. Завтра мала приїхати моя донька, допомогти з господарством. Але я так бачу, тут вже є господиня, яка про це все потурбується. Показувати, де все лежить, не треба, сама знайдеш, – спокійно промовила Олеся та пішла до хати.
Мирослава переможено склала руки та глянула на батька.
– Бачиш, а я що тобі казала? Вже й доньку сюди приплела!
– Її донка нам дуже допомагає. А ти за всі ці роки жодного разу не приїхала та не допомогла на городі. Сама кажеш, що я вже старий! Я їду з Олесею. Роби з хатою що хочеш – хоть продавай, хоть спалюй! Ноги моєї тут не буде. Все, на, отримуй свій спадок!
Мирослава стояла посеред сараю і не знала, що робити. Вона не хотіла образити батька. Але новина про те, що він знайшов собі нову жінку, ще й з дітьми точно погіршила їх стосунки…
Варто дівчині перепросити? Чому?
