Мені 55, живу у невеличкій однокімнатній квартирі. Єдина радість – це улюблений серіал, собачка Кльопа та тортики. Я кондитер, нещадно вийшла на пенсію, але підробляю цим на життя. Може пекти торти на день народження, еклери, пончики, тістечка. Асортимент у мене великий, є з чого обрати. І клієнти не жаліються.
Знаєте, живу, як та мати-одиначка, хоча у мене є син Мишко. Рік тому одружився з Машою, його однокласниця. Я знала, що він закоханий у неї ще з першого класу. Однак, характер у дівчини був, м’яко кажучи, паскудний. Ну ось всього їй мало – одягу, косметики, відпочинку. І не соромиться синові при друзях чи навіть родичах дорікати:
– Я ходжу, як та жебрачка. А ти не хочеш мені грошей дати на нову сукню. Невже ти ось так мене любиш?
Ну а Мишкові нічого не залишалося, як сумлінно виконувати вказівки дружини. І замість того, щоб відкладати гроші на своє житло (адже мешкали вони на орендованій квартирі), син купував Марії нові черевички або абонемент у спа на різні процедури. Дівчина думала, що все готове їй падає на голову.
І ось минулого року, десь у грудні, до мене зателефонував Мишко з важливим оголошенням:
– Ми взяли кредит на квартиру!
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Ось це так “щастя”. Виявилося, що власниця квартири хоче чи нових мешканців переселити, чи її продати – я не заглиблювалася у такі деталі. Тому попросила Мишка та Марію з’їхати.
– Наш знайомий якраз продає свою квартиру з ремонтом. Ну ми взяли кредит, щоб мати йому на перший внесок. Треба ще на ремонт назбирати і тоді заживемо файно!
Інколи здається, що у Мишка замість мізків у голові тирса. Таким кредитом він підписав собі вирок на декілька років рабства та економії. Невже не потурбувався про фінансову подушку безпеки, не відкладав на чорний день?
Тут я не могла не допомогти. У мене було відкладених 3 тисячі доларів на “чорний день”. Вирішила, що настав час їх витратити та наступного дня приїхала до сина у гості.
Квартира дійсно хороша, новесенька. Але дуже дороге задоволення. Навіщо Мишкові паркінг, якщо нема машини? А він все повторював, як папуга “з часом з’явиться, я все владнаю та куплю”. Сміх, та й годі.
– Синку, ось тобі гроші. Віддаси другові на другий внесок. Але я тебе благаю, з розумом все роби! Бо інакше ой як гірко вам буде.
– Не хвилюйся, я чоловік та все владнаю!
Думаєте, що син мене послухав? Вони ці гроші витратили на поїздку закордон, бо, бачте, Марія на Новий Рік мріяла поїхати в Париж. І плювати вона хотіла на кредит, квартиру. Ще й взагалі думала стати домогосподаркою.
Якось мені стало так погано, що я на ногах стояти не могла. Ледь дістала телефон з сумочки та набрала до сина:
– Мишко, мені так зле. У голові поморочиться. Ти б не міг приїхати?
– Мамо, у мене важлива нарада, я нічого не обіцяю, але до години часу приїду.
Здається, що син забув вимкнути зв’язок…
“Що вона знову хотіла?” – дорікає Маша.
“Кудись поїхати”
“Боже, якщо у твоєї матері таке нудне особисте життя, то не варто нам його псувати. Нехай шукає собі інші розваги. Теж мені, цабе велике!”
На щастя, моя сусідка Олеся допомогла. Викликала швидку та поїхала зі мною до лікарні. Я сказала, що син поїхав у відрядження. Нехай хоча б сусідка думатиме, що у мене “хороший” син.
У Мишка вистачило совісті хіба приїхати 1 раз та привезти мені ліки й банани. І ще викликав таксі, коли я виписувалася з лікарні, однак, сама розраховувалася.
І ось декілька днів тому син згадав про мене. Точніше, про те, що я колись позичила йму гроші:
– Мамо, тут таке діло. Словом, у тебе нема 5 тисяч доларів?
Виявилося, що Маша дотримала свого слова та звільнилася з роботи. Мишко не може самотужки оплачувати кредит і вже заборгував другові майже 20 тисяч гривень. І тепер погрожує судом.
Звісно, що я вирішила допомогти. Адже це моя рідна та єдина дитина, я не можу кинути Мишка напризволяще. Дала йому половину, щоб він міг другові віддати. Але не знаю, чи після такого доброго вчинку син до мене знову спиню не обернеться. Моя бабуся часто повторювала “горбатого могила виправить”. Але вірю, що у Мишкові прокинеться совість.
На вашу думку, син зміниться? Чому? Його мати вчинила правильно?
