У мене є подруга Христина. Працює у пологовому будинку, щодня приймає на світ десятки малюків. Стільки у неї справ, що можемо днями не бачитися. Тоді була субота, я запросила дівчину на філіжанку кави та смачні тістечка у гості. Знаю, що Христина уникає розмов про роботу. Але цього разу вона розповіла мені одну історію про малюка:
– Ти ж знаєш, що я приблизно два роки тому проходила практику у відділенні на Проспекті Шевченка. Ох, тоді з ранку до ночі чула крики малюків. Але так було приємно бачити, як молоді матусі ніжно та обережно підіймають немовлят з ліжечка, так тримають. Деякі ще можуть плакати. Ти ще щасливих татусів не бачила, то взагалі окремий сектор емоцій. Але був один малюк, до якого ніхто не підходив. Немов він – невидимка. Ну заходили у палату старі медсестри, міняли пелюшки й давали суміш. Але ні мами чи тата, бабусі або ж дідуся я біля нього не бачила.
Малюк голосно плакав, щоразу так жадібно хапав повітря, немов от-от не зможе дихати. А ще ненаситно смоктав соску з молоком. Бувало, що просто рухав губками, бо не мав сили кричати далі. Христі стало шкода немовля, тому вона інколи заходила у палату, міняла йому підгузки, співала колискові та давала спеціальну суміш.
– Мені було дуже дивно. Ну хіба у жінки, яка народила дитину, є серце? Покинула немовля, бо в нього була якась інфекція. Медсестри казали, що вона навіть не хотіла його погодувати чи на руки взяти. Написала відмову, зібрала речі та викликала таксі, немов нічого не було. Чесно, я ніколи не розуміла таких жінок. Хтось про малюка роками може мріяти, коли інші готові ось так напризволяще кинути своє рідне дитятко! Воно ж таке беззахисне.
Коли у Христі траплялася вільна хвилинка на зміні, то вона хутчіше бігла до немовляти. Купувала йому одяг, навіть спеціально вивчила деякі колискові та могла залишитися на понаднормові зміни. Здавалося, що вона забула про все на світі та вся її увага була сконцентрована на Мишкові. Так, вона вже вигадала йому ім’я.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
А через декілька тижнів постукала у двері головного лікаря:
– Доброго дня. Я хочу всиновити хлопчика
Звісно, що чоловік намагався відмовити її. Мовляв, це не дитина, а тягар:
– Тобі ще тільки 20, навіщо ставати матір’ю так рано? Тим паче то чужа дитина. Слухай, Христино, ти так собі тільки молодість зіпсуєш. Гуляй, насолоджуйся безтурботним життям. А цього ми відправимо у дитячий будинок, нехай про нього держава піклується.
Але Христя нахабно сіла за стіл, дістала ручку та чистий аркуш паперу.
– Диктуйте, що писати. Не вам мене вчити.
Я тоді була на виписці, зібралися всі наші друзі. Ми купили великий букет квітів для нашої “породіллі”, новий візочок, іграшки та одяг. Я аж плакати починаю, коли переглядаю спільні фотографії.
Вчора гуляла з Христиною та своїм хрещеним сином Мишком у парку. Малюк такий кумедний та гарний. З Христі вийде чудова матір, я не сумніваюся.
Дівчина вчинила правильно? А ви б змогли наважитися на такий вчинок?
