Навіть сусіди вже встигли зрозуміти, що то за господиня ця Лізка. І жартували, що Микола найрогатіший чоловік на селі !

Микола майже 5 років прожив у Львові. Але міське життя йому було не до снаги – метушня, галас, крики, хтось кудись постійно поспішає, машини, автобуси. Ну не уявляв він своє життя у тому місті, взагалі! Тому після навчання повернувся в Ківерці. Але не сам. 

– Мамо, то Ліза. Моя наречена, – і показує на молоду дівчину. На порозі стояла довгонога білявка, накручене волосся, взуття на підборах. Ніби лялька Барбі з магазину, тільки жива!

Пані Олеся зраділа за сина. Вона вже давно молилася, аби син знайшов собі гідну жінку, народили діточок, а вона на старості років онуків бавила. Тільки от чому така міська краля вирішила піти за Миколою та переїхати до села? 

– Знаєте, бабо Лесю, я щось не дуже сильно довіряю цій ляльці. Видно, що вона не через кохання велике сюди переїхала, – казала молода сусідка Христина. Вона колись з Миколою в дитинстві товаришувала, бігала за ним, як за хвостиком.

– А ти що досі Миколу не можеш відпустити? Вже через заздрощі таке кажеш? 

– Та ну вас, бабо Лесю! Я таких людей бачу, як рентген. От ще переконаєтеся, що я мала рацію! 

До речі, Ліза з Христиною одразу не поладнали чомусь. Та і загалом, невістка не була дуже працьовитою дівчиною. Спала до 10 години, потім ще декілька хвилин вовтузилася у ліжку. Ковдру не заправить, а просто кине та піде геть. Ні сніданку не приготує, а що вже про город казати? Так пані Олеся сама гнула спину між грядками. 

Зате коли Микола повертався з роботи в Луцьку (влаштувався логістом) то так до нього бігла, ніби 100 років не бачилися. Ще й постійно нарікала “ой, я сьогодні себе так погано почувала, що нічого не зробила”. І оченятками так кліпала, що, здавалося, через ті вії полетить вверх. 

– Нічого, сонце, я не дуже голодний, може, мама щось приготувала. 

Тільки Христя знала справжню причину, через що так Ліза втомилася:

Та вона цигарки цмулить за стайнею як паротяг. І нігті постійно фарбує на веранді. Але щось я її жодного разу не бачила ні на городі, ні в магазин навіть. Повірте, вже деякі сусідки з того краю села знають про вашу горе-невістку та пліткують. Вас шкода. Такі фіфи ще й легко можуть рога наставити! 

– Та не знаю, Христю, не знаю. Вона хороша жінка. Може, не звикла просто до села? 

Якось пані Олеся поїхала в місто на базар, хотіла врожай продати. Христя виходить з хати – а тут на подвір’ї в сусідів машина стоїть. Дорога іномарка, ще й на таких мажорних номерах. Лізка про щось мило щебетала з чоловіком у костюмі. Вони обійшли ділянку, незнайомець все пофотографував та записував у блокнот. 

Христю такий “гість” дуже насторожив. Дочекалася, коли Микола прийде з роботи. Все виглядала його з веранди:

– Сусіде, привіт! 

– О, Христю, здоров. Як життя? 

– Та що ми на вулиці будемо спілкуватися, як чужі. Заходь.

– Ні, я поспішаю, кажи, щось трапилося? 

– А що то за чоловік до вас приїздив? 

– Хто? 

– Ну такий в костюмі, на машині гарній, бачила з вулиці.

Миколу дуже насторожив такий візит. Ніби от була чуйка, що тут щось не так. Навіть не попрощався з Христиною та пішов до хати.

– Кохана, а хто це в нас був? 

– А то… То мій брат двоюрідний, він проїжджав, вирішив на каву заїхати! 

– Ну але ти казала, що у тебе по суті нема братів та сестер двоюрідних. Що ти сама в родині. 

– Слухай, ну ти дістав зі своїми дурними запитаннями! – крикнула Лізка та пішла в іншу кімнату. Раніше дівчина не дозволяла собі так відкрито хамити чоловікові. 

Однак, Миколу дуже зачепили ці слова. Ліза була ніжною та лагідною дівчиною, а тут крикнула, як собаці. Тому вирішив трішки прослідкувати за жінкою. 

Зранку мама знову поїхала в місто на базар, а Микола взяв вихідний. Правда, ніхто про це не знав. Вийшов з хати, обійшов село та заховався зі сторони городу, там була стара клуня. 

Знову приїжджає іномарка. Виходить чоловік, тримає у руці якусь папку з документами. Ліза його аж обійняла та запросила в хату

“От мала рацію Христина, щось тут не так. Буду за ними шпигувати, як таємний агент” – подумав Микола. Тихцем прокрався до хати. Він ще з дитинства знав, що через драбину можна залізти на другий поверх та спуститися вниз по східцях у холодну кімнату. Прочинив двері, навіть взуття зняв та крадькома підійшов до маминої спальні. Двері були прочинені та він підслухав: 

– Вони мають бути тут я знаю точно, бо мене свекруха у цю кімнату ніколи не пускала, – каже злісно жінка та копирсається у шафі. 

– Може, документи в банку на збереженні? У нас таке часто практикують, у сейфі тримають все на квартиру, а не тільки гроші.

– Боже, ти можеш тут не командувати? Я знаю, що ця стара шкапа десь тримає документи на хату! 

– Шукай, шукай, вони десь мають тут бути. 

Тут Микола не витримав – зі спини напав на незнайомця, скрутив йому руки та повалив на підлогу. 

– Ай боляче! – корчиться від болю чоловік. 

– Коханий, а ти що тут робиш?! 

– Ану кажи, що за чортівня тут відбувається?! Хто він! Інакше поліцію викличу! 

– Я все розповім сам, все сам, то вона мене підмовила! Я не хочу у в’язницю, – скавулів, як та собака, незнайомець. 

Очевидно, слово “поліція” дуже налякало та він все виклав, як на блюдечку:

– Я нічого до цього не маю! То її ідея! Вона хотіла знайти документи та переписати спадок на себе! Я казав, що то криміналом пахне та незаконно, але Ліза вперлася та пообіцяла мені винагороду, я не винен! Якщо буде суд – скажіть що я сам все розповів, чесно! 

Виявилося, що ніяким коханням між Лізкою та Миколою і не пахло. Дівчина навмисне вискочила заміж, бо знала, що у Миколи велика двоповерхова хата, город, а ще ділянка на паю. 

– Ну меркантильності та підлості тобі не позичати. Забирай всі свої речі та провалюй! Завтра їдемо писати заяву на розлучення!

Ліза божилася, що то просто дурний жарт, хотіла так чоловіка розіграти. Однак, Микола все на власні вуха чув. За годину в хаті зникли всі речі Лізки. 

– Нічого, я ще тобі помщуся! – сичала, як та змія жінка. 

Ввечері Микола нарвав яблук, заніс до Христі:

– А я пам’ятаю, як ти в дитинстві перелізала через паркан та крала у мене яблука. Раз навіть залізла на верхівку, впала та руку зламала.

– Це можна вважати як вибачення? Я бачила, як твоя кохана забирала речі та їхала на таксі геть.

– Так, вибач, дурним був. Не бачив того, що за спиною творилося. Треба було до тебе дослухатися. Ти завжди була розумною дівчиною. 

– Ну, нічого, вибачення приймаю. Чай будеш? Якраз купила цукерки, які ми в дитинстві обожнювали. 

Через рік у пані Олесі з’явилася нова невістка – хазяйновита та привітна Христя. Микола радів, що нарешті зустрів своє справжнє та щире кохання.

– Ось це я мав стільки дурниць наробити, аби зрозуміти, що ти моя доля! – жартував чоловік.