Невістка виявилася корисливою жінкою. Але я вирішила її провчити. Ніскілечки не жалію!

Ми з чоловіком – звичайні люди, приїхали з села підкорювати столицю. Познайомилися в університеті. Не хочу розписувати за те, що ми пережили, які труднощі були. Помалу, крок за крок ставали на ноги. Не хотіли повертатися до села, а зайнялися серйозними пошуками роботи та житла у Києві. 

Не все виходило з першого разу. Матвій рік працював на двох роботах – будівельник та охоронець (через ніч залишався). Я підпрацьовувала нянечкою для сусідок, продавала морозиво та солодку вату в парку. Я не прагнула такого розкішного життя, як бути світською левицею та їздити на Лендровері. 

Хотіла звичайного жіночого щастя – міцна родина, чудові дітки, коханий чоловік й дах над головою. Ми почали з останнього пунктика. Спершу думали про заміський будинок, але мінусів було багато – довго добиратися до роботи, нема садка та школи, треба купити машину або ж їхати з пересадками. Тому обрали для себе трикімнатну квартиру на Дарницькому районі. Тихе та спокійне місце, поруч є парк, метро, автобусні зупинки.

Так, за такий “подарунок” долі ми багато заплатили. Майже 3 роки віддавали кредит та борги, мої батьки в селі продали корову й трактор, щоб нам фінансово допомогти. Деякі меблі змайстрував мій тато, з Матвієм поставили стіни та побілили стелю. Свекри дали тисячу доларів (на той час це були великі гроші) та ми купили старенького опеля. 

І вже 25 років живемо на цій квартирі. У чоловіка хороша робота, він працює головним інженером у будівельній компанії, а я бухгалтером. У нас є чудові дітки – старший син Артем та молодша донечка Іринка, яка зараз 11 клас закінчує.

Рік тому син одружився з Тонею. Дівчина мила, вихована, спокійна, приємна, також приїхала до Києва на навчання. Я прекрасно розуміла, що чекає молодят (адже ми самі пройшли таке квартирне випробовування), тому запропонувала переїхати жити до нас:

– Є вільна кімната, будемо жити разом, як у рукавичці. Тим паче, так можете потім на власну квартиру назбирати, без кредитів та боргів. 

Тоня мені дуже допомагала по господарстві. Приходжу з роботи – на плиті смачний борщик (зізнаюся, що навіть я не вмію так готувати), котлетки, салатик. Ще й доньці допомагає готуватися до екзаменів, вона ж закінчила факультет філології з червоним дипломом. 

Однак, три місяці тому наші стосунки зіпсувалися та зійшли на нівець. Все почалося з приїзду її сестри Олі. Дівчина затрималася у нас на тиждень, ще й без попередження приїхала.

– Ну не будете родичку за двері виставляти? 

Я нічого не сказала, адже знаю, що з Олею вони бачаться вкрай рідко. Сестра зараз живе у Польщі, а тут взяла відпустку на тиждень та приїхала. 

Але потім до нас завітав брат Тоні. Ще й дружину Ліду та дітей взяв. Я з Матвієм поступилася їй кімнатою, а самі спали у кухні на розкладачці. 

Такі гості також “подякували”. Діти зайшли без дозволу до кімнати Іринки та обмалювали всі її конспекти. А ще зіпсували дорогу косметику.

– Ну це ж діти, вони малі та не розуміють, – ніяково відповіла дружина Ліда. 

Однак, гроші за таке відшкодування ніхто не запропонував. Ще й Тоня стала на їх сторону. 

І ось ми з чоловіком поїхали на Новий Рік у гори. Думали, що там відпочинемо та повернемося аж 5 числа. Однак, на роботі виникли форс-мажорні обставини, тому ми 3 числа вже виїжджали. 

Заходжу я додому та бачу склад чужого взуття. А ще валізи та куртки. Знову до невістки приїхали гості. Запросили своїх друзів з університету святкувати на квартирі Новий Рік

– Ой, та я вас прошу, ми так давно не бачилися, хотіли відпочити, – виправдовується невістка. 

– Мамо, ну чому ти знову починаєш? Це ж наші друзі, ми не маємо права? – дорікає Артем. 

Тоді я дуже розлютилася та прогнала геть таких гостей:

– Тут вам не безкоштовний готель!

Син став на сторону Тоні, наступного дня вони зібрали речі та переїхали. Як потім виявилося – знайшли невелику кімнату в гуртожитку. 

Однак, я не розумію такої поведінки невістки. Те, що я дозволила жити у своїй квартирі не означає, що можна робити з неї безкоштовний готель. Ну хоча б могла мене попросити або ж порадитися. Правильно кажуть у народі “пусти свиню за стіл, а вона на нього вилізе”. 

Миритися першою я не буду. І пускати таких нахаб у квартиру не збираюся. Правда, чоловік досі вмовляє. Йому, бачте, шкода сина. У Артема з Тонею своя голова на плечах, нехай самі крутяться у цьому житті. Все на золотій тарілочці не отримають. 

А ви б помирилися з такими родичами? Чому? Жінка вчинила правильно?