“Олег скоро приїде, але не сам”, – тихо промовила подруга та зблідла. Я одразу відчула, що трапилося якесь горе

У мене з сусідкою Оленою є невелика традиція – після церкви, у неділю, збиратися вдома та гоститися. Я купила її улюблені цукерки “Зоряне сяйво”, кілограм апельсинів та почовгала до квартири. 

Олена відкриває двері – ну біла, немов смерть.

– Що трапилося, Олено?

– Сідай, розповім, – ледь промовила подруга. 

Я вже налякалася та в голові продумала різні жахіття – нема грошей, хвороба, щось з рідними її сталося..

– Завтра мій Олег приїде в гості

– Так це ж чудово. Ви скільки не бачилися? Десь місяців зо 3 чи більше?

– Не сам приїде. Казав, що привезе наречену. 

– Ой, то це ж чудова новина! Вітаю! Треба вже рушник вишивати! 

– Я її знайшла у фейсбуці. На, дивися. 

Я переглядаю у телефоні її сторінку – гарна, привітна дівчина, така досить молода. Біляве волосся, карі оченятка. Вона мала багато фото з Олегом – то у гори поїхали, у кафе та нічний клуб пішли, просто на фоні якоїсь архітектурної пам’ятки

– Ну слухай, така красива дівчина…

– То ще не все. Ти дивися далі фото.

На одній фотографії вона була з маленькою дівчинкою, ну років 3 їй від сили. Дві у сукнях рожевих, з гарними зачісками. 

– То її сестричка? 

– Ні. Донька. 

Бачу – а підпис до фотографії “моєму найбільшому щастю сьогодні 3 роки. Моя кохана доня, дякую за тебе Богові щодня!”

– Вона має дитину! Причеп! Господи, і як мій Олег тільки клюнув на таку жінку! Мати Божа, який то сором буде на все місто. Знаєш, вона певно пронюхала, що син гроші має і вирішила на нього ніжки звісити. Боже, що ж робити?! – ледь не хапається за серце Олена. 

– Ну слухай, може ти робиш поспішні висновки. Скільки родин я знаю, де чоловік приймав дитину, і вони разом добре жили.

– Ага, дякую, я не хочу, аби мій синочок попав під таку статистику! Знаєш, от я завжди казала, що треба осторонь триматися жінок з дітьми. Бо вони, як ті хижі акули – кидаються на всіх мужиків заради грошей! 

Чесно кажучи, я не знала, що відповісти на такі “аргументи”. Олена сама ростила Олежика, завжди тримала його біля себе. Боялася, коли він навіть на вулицю йшов гуляти, пильнувала з балкона завжди. Якщо хтось його образить – то кулею бігла мститися кривднику. Так над ним тряслася, що словами не описати. 

Я думала, що Олег виросте таким тюхтієм та буде триматися її спідниці. Але ні. Як тільки-но закінчив школу – одразу зібрав речі та переїхав геть. А відстань велика – де Ковель, а де Одеса? 

Олена ледь не посивіла без нього. Щодня по 3-4 рази телефонувала, плакала у слухавку та благала повернутися. А потім якось змирилася – їй син купив собачку, маленького пекінеса. От вона вже заспокоїлася. 

– Знаєш, я її навіть не поріг не пущу! От треба до церкви піти, може, на нього наврочили? – кудкудакала, як курка, Олена. 

Я вже не могла таку дурню слухати. Удала, що голова болить та пішла додому. Олені вже давно треба зрозуміти, що її син – не маленький хлопчик, а дорослий та самостійний чоловік. І йому вирішувати, з ким одружуватися. 

Адже часто такі егоїстичні матусі залишаються самі. Пам’ятайте, любі жінки – ваші діти не цуцики на мотузці. Такою поведінкою та опікою ви тільки відлякуєте їх і залишитеся самі на старості років! Не будьте такими, як моя Олена! 

Хто правий у цій ситуації – син чи мати? Кого б Ви підтримали?