Олена Василівна завжди мала багато претензій до мене, як до господині та мами. Але той цирк, який вона влаштувала при моїх подругах, я ніколи не забуду!

Я люблю приймати гостей вдома. Але не влаштовувати гучні застілля, а просто купити шампанське, замовити суші та запросити своїх подруг. Ми собі сидимо на диванчику, дивимося разом якийсь цікавий фільм, слухаємо музику, жаліємося одна одній на свої болячки та проблеми. Знаєте, після таких зустрічей мені немов легко на душі стає. Однак, є одна “гостя”, яку я навіть на поріг не хочу пускати – моя свекруха. 

Олена Василівна постійно норовить мене повчати. То їй не подобається, який ми ремонт у кухні зробили, то продукти погані купую. Я думала, що це просто такий у неї характер, вона надто прискіплива жінка. Ну показиться та перейде, з ким не буває? Але я дуже помилялася. 

З кожним її приїздом у гості наше життя перетворюється на пекло. Пані Олена живе в Одесі, а ми в Луцьку. Самі розумієте, яка це відстань, тому свекруха приїздить не на вихідні, а на цілий тиждень у гості. От я її старалася задобрити подарунками, купувала як не парфуми, то якусь кофтинку чи косметику.

– Ти навіщо мені таке дрантя даєш? Я і те кращі речі купую, а тою кофтою хіба підлогу мити або ж пилюку витирати, – показово фиркає пані Олена.

Сергій спершу мене заспокоював, все казав, що то мама в нього така прямолінійна. І відколи це хамство стали так називати, скажіть? 

Навіть коли у нас з’явився малюк, то пані Олена в рази гірше почала себе поводити. І якби від неї я чекала допомоги чи мудрою поради… То отримувала тільки докори:

“Ти присипку погану купила, дитинка буде пріти!”

“Ти сина погано тримаєш, він собі шию може пошкодити!”

“Господи, ну як ти його пеленаєш? Треба міцніше!”

І пані Олена не брала онука в руки, не годувала та не пеленала, а просто стояла наді мною та репетувала. Вже навіть Сергій втручався у розмову просив не так гостро реагувати – нуль на масу, чесно! Вже думали про те, аби переїхати геть, щоб свекруха нас не знайшла. 

Останньою краплею стала її поведінка при моїх подругах. Субота, вихідний день. Поки чоловік з сином поїхали у парк на прогулянку, я вирішила запросити Діану та Катю в готі. Вони також молоді матусі, є про що поговорити та банально відпочити від хатніх справ. У нас були 2 години точно на розмови. Я замовила суші, розкладаю їх на стіл. 

– Ти що, цим будеш гостей годувати? Взагалі здуріла?! – репетує свекруха. 

І вона кулею кинулася на кухню. Почала там баняками гудіти, холодильник туди-сюди відкривала. Ну я не зважала на її “вечірку”, прийшли якраз подруги та ми сіли у вітальні. Почали обговорювати, у кого що відбулося нового, як там справи у материнстві. Аж тут заходить свекруха з тацею. 

– Ось дівчатка, пригощайтеся, – каже пані Олена

І розкладає на стіл олів’є, яке плавало у майонезі, смажену картоплю, хліб та ще яблука порізані.

– Ну що в холодильнику знайшла – те і приготувала

– Дякую, але ми не їмо таке. Тим паче, замовили суші. А ви сідайте з нами, пригощайтеся

Пані Олена аж почервоніла від такого “прохання”. От ще б трішки почекати – і з її очей такі б іскри посипали, які мені точно килим пропалили. І вона пішла геть, закрилася на кухні та не виходила навіть попрощатися з дівчатами. 

І за такий “нахабний вчинок” Олена Василівна на мене дуже образилася! Все жаліється Сергієві у слухавку, нарікає, що я погана жінка. А мені це тільки на щастя – свекруха тепер вже 2 місяці не приїжджає у гості. Все сидить у тій Одесі та ображається. 

Але от хіба я щось погане зробила їй? Просто відмовила і все, не хамила, не лаяла, не підіймала руку. От якби вона не пхала носа у чужі справи – все було б добре. А робити з мене цапа-відбувайла не треба. 

Дівчина вчинила правильно? Хто повинен зробити перший крок на примирення?