Олена ніколи нікому не відмовляла у допомозі. Чи то треба сусідці, пані Юстині, тиск поміряти чи дідусеві Іванові укол зробити – вона одягала стару курточку, чобітки брала невелику сумочку зі всіма ліками та йшла.
Ще з дитинства хотіла стати лікаркою. Полюбляла приходити до бабусі на роботу та дивитися, як вона приймає своїх пацієнтів. Але найбільше їй подобалося одягати білий халатик та шапочку, брати стетоскоп та походжати по коридорі, як видатна професорка.
Оленка думала, що почне свою кар’єру у Львові – дуже манило місто своєю історією, архітектурою та атмосферою. Однак, старенька бабуся часто хворіла і дорога до того ж була далекою. А хто за господарством та хатиною доглядатиме? Батьків вона не пам’ятає, їх не стало в автокатастрофі. Тому вирішила, що вступить на заочну форму та приїжджатиме до Львова хіба на сесію. Можливо, що це не її історія?
Минали роки. І всі у селі зверталися за допомогою до Оленки. З першими півнями вона прокидалася та бігла на город, потім до сусідів, а вже під вечір вмикала гасову лампу та вчилася. Навіть до ліжка не було сил дістатися, так і спала на підручнику з анатомії. Вже забула про Львів.
– Моє місце у селі біля бабусі, – думала дівчина.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Потім зустріла Матвія – місцевий бригадир, працює на фермі. І хата в нього є, господарка. Вигідний кавалер. Та чи було у них велике та щире кохання – ніхто не знав. Здається, що Олена вийшла за нього заміж з відчаю, сама була бідна, як та церковна мишка. А через рік то всіх хатніх клопотів додалися ще турботи про сина Миколку.
Думала, що після народження малюка, справжнього спадкоємця, Матвій допомагатиме їй. Але ні. У чоловіка були інші турботи – гулянки з друзями, валятися в ліжку. Навіть дрова не хотів рубати. Тому Олена самотужки корів годувала, паркан ставила та дитину виховувала. Здавалося, що Матвій у цій родині виконує роль якоїсь декорації інтер’єру. Він до сина на батьківські збори не ходив, не цікавився, як справи у школі. Ночували подружжя у різних кімнатах.
Нещодавно Олені на роботі виписали премію. А на носі свято Миколая, синочок хотів новий телефон, бо сам носив її стару Нокію кнопочну. А ось зима, у жінки нема теплої куртки. Є одна, осіння, яку вона ще купувала 3 роки тому.
– Ну, нічого, я під низ ще одну кофтину одягну та майку. Так не замерзну точно, – думала Олена.
Поїхала до міста, купила йому новий телефон – сенсорний, на дві картки, ще й чохол з Блискавкою МакВіном взяла.
– Синку, у мене для тебе сюрприз, – гукала на порозі Олена.
– І в мене також. Заплющуй очі, зараз я все принесу. Тільки не підглядай!
Миколка часто “балував” Олену подарунками у вигляді гарного малюнку, відмінними оцінками чи просто помитим посудом.
– Ось, тримай, – сказав хлопчик та поставив їй на коліна коробку. Олена обережно зняла бантик, розпакувала з обгортки та не могла повірити
– Синку…, – тихо прошепотіла та відчула, як по її щоці прокотилася сльоза.
Вона тримала у руках нову куртку.
– Тьотя в магазині спершу думала, що я хочу її вкрасти. Але я показав гроші. Вона мені допомогла вибрати розмір та фасон. І дала ще папірець на випадок, якщо тобі не підійде. Ну, міряй!
– Але звідки у тебе гроші?
– Ти тільки не сварися. Словом, я допомагаю однокласникам робити домашні завдання. А ще сьогодні зустрів хрещеного, то він мене привітав з іменинами і дав гроші. Я ще підзбирав, не купував нічого у столовій на перерві, ти ж сама казала, що ті чипси та фанта шкідливі.
Олена розлучилася до сліз. Ось яке добре у її сина серденько. Вона ніжно обійняла та поцілувала його у золотий чубчик. Тоді зрозуміла, що гідно виховала сина.
– Я пишаюся тобою…
Хлопчик вчинив правильно? На вашу думку, Олена – чудова мати?
