Особисте життя пацієнтів – табу. Але сповідь пані Олени розчулила до сліз

Я працюю у міській лікарні, травматологічне відділення. І того дня до палати завезли одну жінку. Вона гарно виглядала, ніжні риси обличчя, зачіска. 

Олена Павлівна боялася болі, уколів та білих стін:

– Можна я розповідатиму вам історії? Просто так можу відволіктися від хвилювання…

Я кивнула на знак згоди. Адже лікар повинен потурбуватися про комфорт свого пацієнта. 

– У мене був такий кумедний цуцик, звали Тяпа. У дитинстві я так любила з ним гратися!

Вона вичавлювала посмішку, але я бачила радість у її очах.

– А вашим діткам ви також купили собачку? – та жартівливо підморгую.

Але пані Олена замовкла. Тільки жалісливо скривилась, коли я перемотувала їй руку.

Я помітила, що їй було неприємно, але не від перемотування. Я, здається, бовкнула щось зайве. 

Далі пані Олена мовчала. Молода медсестра Інна провела її до палати. 

Я до кінця зміни думала про так пацієнтку. Спершу так весело розповідала історії та анекдоти, а єдине питання про дітей так обірвало наше спілкування…

І я почала навідуватися Олени Павлівни в палату. Купувала їй банани та солодкі цукерки “Шарм”. Вона спершу тільки кивала головою, але потім старече серце розтануло. 

– Знаєш, ти мене тоді за дітей так запитала. Довго я тримала цей вантаж, хотіла піти до церкви висповідатися… Бо нема сил приховувати, аж серце пече та кров’ю обливається, – по її щоці покотилася скупа сльоза. 

Вона видихнула, глянула у вікно і тихо промовила:

– Тоді були важкі часи. Грошей катастрофічно не вистачало, ще й чоловік пиячив. Почав навіть моє родинне золото міняти на чарку. А моя подруга з села, сусідка, працювала у Польщі. Я бачила, яке у неї багате господарство – добудувала літню кухню, машину купила, а дітей також до Польщі забрала на навчання. Ось я звернулася до неї за допомогою. Ні, не гроші у борг брати, а помочі з пошуками роботи…

Пані Олена тяжко працювала на фермі, потім доглядала панів та ще мила підлоги у супермаркетах. На господарстві у селі залишила свого сина Миколу – хлопець дорослий, зможе і за хатою доглянути і батька контролювати. 

– І все було добре. Я переказувала на картку гроші. Син звітував, що полагодив дах, паркан новий поставив, збудував другий поверх. А потім почав пропадати. Міг тиждень не виходити на зв’язок. Я не могла приїхати, з документами були проблеми та мене потім взагалі могли не пустити на кордоні в Польщу. 

Перед Новим Роком пані Олена вирішила приїхати додому. І ледь не зомліла на порозі:

– Все травою заросло, тільки пес по подвір’ї бігає. Шибки вибиті, двері поскрипують. А де ж обіцяний другий поверх, новий дах? Немов це все наснилося. Вдома нікого не було. Я почала розкладати речі, як до мене постукала сусідка. І одразу з порогу почала вимагати гроші. А я стою, як у землю вкапана та кліпаю очима.

“Твій син у нас тисячу доларів позичив!” кричить. 

Виявилося, що всі гроші, які пані Олена переписала, Мишко витрачав на розваги та карти. Він грав у покер, мафію, робив ставки на спорт та автомати. Бувало, що батькові перепаде копійка на випивку. 

А коли гроші закінчувалися – просив борг у сусідів. Мовляв, мати приїде та все віддасть. Навіть оголошення в церкві робив, що пані Олена хвора та збирає кошти на лікування. 

Але того разу ставка не спрацювала. І до хати прийшли чорні колектори та пригрозили Мишкові “Або віддавай гроші або ми тебе на фарш пустимо.” Мишко обрав третій варіант – просто втекти.

– Я віддала сусідці 500 злотих. А під вечір повернувся чоловік. Він ледь на ногах міг стояти, але з такою ненавистю на мене дивився. Взяв сокиру та почав кричати. Я вибігла з хати, не помітила яму, перечепилася й впала. Ось так я у вас опинилася. Але цю історію не треба записувати в мою медичну карту, нехай буде, як у фільмі “Діамантова рука” – посковзнулася, упала, закритий перелом, втратила свідомість, отямилася… 

Пані Олена тихо посміхнулася. Я вийшла з палати та побігла до себе в кабінет. І вже там, за зачиненими дверима, дала волю емоціям. Плакала, кричала….Хіба може рідний син ось так прогнати стару матусю? Сподіваюся, що Бог його покарає! 

А ви вірите, що доля помститься синові за таку підлість?