Майже 6 місяців я ретельно готувалася до весілля. Часом здавалося, що починаю помалу втрачати глузд. Вибір ресторану, декор, пошиття сукні, скласти список гостей та організувати трансфер. Словом, заспокійливі ліки були моїми найкращими друзями.
Моя мама хотіла запросити всю родину – і двоюрідну тітку троюрідного дядька по бабусиній лінії з Харкова, хрещену татового племінника з Одеси. Хоча я планувала покликати тільки найближчих, розрахувала загалом на 60 осіб максимум.
– Донечко, ну вони ж наші родичі!
– Мамо, я їх ніколи навіть не бачила, навіть з днем народження не вітали.
Моя мама перепробувала всі методи впливу – від “це ж родина” до “у мене буде зараз серцевий напад!”. Та я була безжальною. Я з Артемом взагалі хотіла влаштувати невелике святкування з фуршетом. А знаючи моїх горе-родичів, то потім почнуться плітки у стилі “ми були голодні”. Особливо від тітки Олі, якій треба сісти на дієту.
Ось вже й ранок. Приїхав фотограф, відеограф, дружки. Ми багато фотографувалися, співали, обрали гарні локації. Потім вінчання, виїзна церемонія. Десь під вечір ми приїхали у ресторан, адже планували ще влаштувати пінну вечірку та дискотеку.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Словом, гуляли ми до самого ранку. І тут моя мама підбігає з переляканим виразом обличчя. У голові роїлися тисячі негативних думок – щось не так з платтям, погані закуски, фотографії невдалі?!
– Доню, там був порожній конвертик! – шепоче на вухо мама.
Я не повірила. Ми вийшли у окрему кімнату для персоналу та почали перераховувати подарунки. Всі речі були підписані. Хтось дарував золото, срібло, набір постелі та гроші. Помалу відсіювалися гості – Мишко, Іринка, дядько Матвій, тітка Орися…
Ось тримаю порожній конверт. Без підпису. І нізащо не повірите, хто так нагрішив. Моя подруга дитинства Ліля!
Не подумайте, вона дівчина з багатої родини. Відпочиває закордоном, батьки їй квартиру подарували та машину, має невеличкий магазин косметики. Та я з нею пройшла вогонь, воду та мідні труби. Ще раз зіставила список гостей та подарунків – це була дійсно Ліля.
Я не заплакала тільки з одної причини – макіяж, шкода було псувати таку красу.
Однак, чому подруга вирішила так зі мною вчинити? Вона ж знала, як я ретельно готувала до весілля, що це важлива дата у мому житті. І так підло вчинити…
Так я почала від Лілі віддалятися. Ну, все-таки, я тепер жінка заміжня та у мене з’явилися нові клопоти. А коли вона телефонувала – могла вигадати відмовку у стилі “болить живіт” або взагалі не підіймати слухавку. І почала спілкуватися більше з компанією Артема. Швидко знайшла спільну нову з дівчатами його друзів.
Нещодавно отримала від Лілі запрошення на день народження. Їй вже 25, вирішила влаштувати розкішне святкування у ресторані. Ще й замовила фотографа, зробила фотозону та визначила дрес код.
– Ой, вибач, у мене є вже плани на цей день, ніяк не можу змінити. Їдемо з друзями гори, – говорю у слухавку.
Ліля тільки голосно цокнула та кинула слухавку. Насправді, того дня ми з Артемом валялися у ліжку та дивилися комедію. Я не хочу з нею сваритися та виясняти стосунки. Нехай краще ми почнемо віддалятися, щоб потім взагалі забути про нашу дружбу. І тут справа далеко не у грошах….
Таких подруг як Ліля, я не хочу бачити. І вам також не бажаю зустріти у житті!
А у вас траплялися схожі випадки? Як ви їх вирішували?
