5 років тому я зробив найбільшу помилку в житті. І досі не знаю, як спокутувати цю провину…
Будь ласка, прочитайте мою історію, щоб уникнути лиха. Як каже моя мати “Дурні вчаться на своїх помилках, розумні – на чужих”.
Ми з Тетянкою не планували так рано ставати батьками. У пріоритеті були купівля машини, ремонт, подорожі. А тут затримка майже місяць і дві смужки на тесті.
Першою думкою була зрада. Адже Таня пила пігулки, ходила на огляд до лікаря. Я не міг так помилитися. І день за днем, підозри підсилювалися. Не знаю, чому я так вирішив, адже ми ніколи не сварилися через ревнощі та не було причин для цього. Звісно, жінка вирішила народжувати.
Ось так у нашій родині з’явився Петрик. Малюк такий кумедний, але чомусь на мене не був схожим. Носик пухкий, немов картоплина, губки тонкі і колір очей інакший. Я не став на пряму ділитися підозрами зі своєю мамою, а тільки легко їй натякнув:
– А чому дитина на мене не схожа?
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Та він ще малюк. Ось підросте і побачиш, що це буде точно твоя копія. Ти на початку також мав інші риси обличчя!
Але сумніви зжирали мене з середини. Уважно дивився на малюка, а голос у голові повторював “зроби тест, роби…”
Через місяць я не витримав. Взяв малюка “на прогулянку” , а сам поїхав у лабораторію.
– За тиждень будуть результати, ми їх надішлемо на електронну пошту, – сказала лікарка.
Всі ці дні я не міг спокійно їсти і спати. Що ж буде? А раптом це дійсно не моя дитина…
Тоді працював вдома, як побачив сповіщення на екрані ноутбука від “ДНК-лаб”. Я дістав заспокійливі пігулки, набрав стакан прохолодної води та відкрив сторінку:
“Ймовірність батьківська -99, 9%”.
Петрик мій синочок! Я на радощах аж підстрибнув з крісла та почав танцювати. Тоді сумніви зникни немов їх і не було.
Однак, залишив ноутбук ввімкнений. І до кімнати зайшла дружина, щоб протерти пилюку за моїм робочим столом.
Спершу вона довго мовчала, але сльози котилися по її щоці. Далі підійшла та дала мені ляпаса по щоці.
– То ось так ти мені довіряєш? Такої підлості не чекала від коханої людини.
Я кинувся їй у ноги, просив не йти, тримав за руки, але Таня тільки відштовхнула та почала збирати речі.
– Не наближайся до мене, не смій навіть торкатися! Я бачити тебе не хочу!
Тетяна швидко зібрала речі, взяла сумку й Петрика та викликала таксі.
А через тиждень я отримав від неї повідомлення:
“Подаю заяву на розлучення. З сином ти можеш бачитися, якщо є бажання. Але про мене забудь назавжди”.
Я всіляко намагався її повернути – писав, приїздив з квітами, плакав та стояв на колінах. Але Таня дивилася на мене таким порожнім поглядом ніби ніколи не любила….
Петрикові я намагаюся дати все найкраще – іграшки, приватний садочок, одяг, відпочинок на морі. Тільки Таня навіть не хоче виходити в кімнату, коли приїжджаю за сином. Сподіваюся, що Бог колись простить мені такий гріх та я спокутую провину!
Чоловік заслуговує на другий шанс? Чому?
