Почав стосунки з жінкою, у якої були діти. Мого терпіння вистачило на декілька місяців та згодом я прогнав їх геть

За Маринкою тоді бігали всі хлопці з нашої школа. Красива, струнка, розумна. А яка у неї чудова посмішка. Ох, коли згадую – то аж мурашки по тілі пробігають. У мене не було жодних шансів стати її хлопцем. Вона обирала тільки крутих, які були при грошах. 

Після 11 класу я вирішив навчатися у Польщі. Якраз виграв грант, склав всі іспити та зумів поступити на спеціальне місце зі стипендією. Інколи приїздив до старенької матусі, пересилав їй гроші, щоб вона могла собі купити продукти чи оплатити комунальні послуги. Підпрацьовував барменом, офіціантом та навіть охоронцем. До речі, директор до мене дуже добре ставився та вже через рік підвищив до адміністратора. 

Я планував відкрити у Польщі невелику кав’ярню, а потім розширювати свій бізнес. Однак, плани змінилися – мама захворіла. Ніхто не міг її доглядати, тому я прилетів додому найближчим рейсом. На щастя, у мене було декілька тисяч доларів на “чорний” день. Все-таки, здоров’я матусі мені набагато важливіше за мрії. 

До речі, з роботою мені допоміг колишній однокласний Мишко. Він влаштував мене на свою фірму, я працював у відділі фінансової аналітики. На широку ногу жити не міг, бо тоді одні ліки для матусі коштували ой як не дешево. 

Одного вечора вирішив заїхати до кав’ярні. І тут помітив її – Маринку. Красуня, взагалі не змінилася. Здавалося, що у животі знову почали пурхати метелики.

– Та я працюю тут офіціанткою. Треба ж для діток купити одяг, продукти, – радісно промовила дівчина. 

Ми обмінялися номерами телефонів. Відтоді я ледь не щодня заїжджав до неї у кафе. Весь час казав, що там смачний обід. Але чесно, страви там були огидні. Просто я не міг уявити свій день без Маринки. Потім я трішки підсилив тактику. Наприклад. забирав її після роботи додому, міг купити їй невеликий букетик квітів чи навіть шоколадку для дітей. 

І вже через місяць у нас почався роман. Я інколи ночував у неї в дома, діти мене з радістю прийняли. Ми разом проводили багато часу – кафе, кінотеатри, парк розваг чи просто перегляд мультфільмів вдома. Здавалося, що це моя справжня родина. Тому без вагань запропонував Марині переїхати з дітками до мене на квартиру. Я тоді жив окремо від мами. 

Я вже уявляв, як ми разом снідаємо на кухні, як у тих американських мелодрамах. Я приходжу з роботи, дітки з Мариною зустрічають мене теплими обіймами. Однак, ніхто мене не попередив, що таке буває тільки у кіно. Насправді реальність – річ дуже жорстока та своєрідна. 

Після важкого робочого дня мене зустрічала гора брудного посуду, невипрана білизна та пилюка на меблях. Марина не хотіла займатися хатніми справами. То у неї манікюр новий, то алергія на пилюку чи просто втомилася – щодня була нова відмовка. Діти влаштовували справжній безлад, розбили мені вікно та вазу, зіпсували штори.

– Ну вони ж ще малі, не розуміють, – виправдовувалася Марина. 

Така поведінка відверто дивувала, адже старшому синові було вже 8 років. У такому віці діти повинні знати елементарні правила поведінки, а не хамити. Так, її Петрик часто говорив погані слова в мою адресу. 

– Та це він так жартує, – байдуже говорила Марина. 

Але на цьому “веселе” життя не закінчувалося. Дівчина знала, що у мене є певні заощадження та вирішила керувати фінансами:

– Треба Петрику нову куртку, а мені чобітки. А ще я таку гарну помаду бачила в магазині. 

– Але кохана, треба відкласти на комунальні послуги, ліки для моєї мами.

– Ну ти заробиш. А я не можу більше чекати! 

І день за днем з картки зникали спершу 500 гривень, а потім тисячу та більше. І така поведінка вже відверто почала дратувати. У мене також є потреби! А тепер виходить, що я свою зарплату нормально у руках не потримав. Вже доходило до того, що я позичав у друзів гроші на лікування для мами, бо Марина все спустила на розваги. 

Одного вечора жінка підійшла до мене із серйозною розмовою:

– Я записалася в автошколу. Але у нас нема машини. Я сьогодні була в банку, там сказали, що треба твій паспорт та інші документи.

– Які документи? Для чого?

– Як це “для чого”? Мені потрібна машина! Я спеціально записалася в автошколу. Закінчу курси і буду їздити. Ну, наприклад, в магазин чи дітей забиратиму. 

Ох, як мене тоді почало від люті аж розпирати. До слова, Марина навіть не знала, де найближчий супермаркет, а дітей зі школи додому завжди тільки я. Вона хіба раз на таксі поїхала на батьківські збори. 

– Знаєш, я вже не можу терпіти весь цей цирк. І так забезпечую тебе та дітей, хоча вони мені не рідні. Ти казала, що будеш займатися хатніми справами, але чомусь я постійно бачу тільки бруд. Думаєш, що можеш ось так нахабно сидіти у мене на шиї? Ні, дістало. Забирай речі та їдь геть. У мене нема бажання тебе більше тут бачити.

Марина ще довго кричала та називала мене лайливими словами. Здається, що я знаю, від кого Петрик перейняв таке “спілкування”. Я зачинився у спальні та довго не виходив. Почув, як вона грюкнула дверима та поїхала геть.

Чесно,  у мене було таке відчуття, немов камінь з душі упав. Видалив її номер телефону та намагався уникати зустрічей. Заприсягся, що більше ніколи в житті не почну стосунки з жінкою, у якої є діти. Ну, хіба, якщо вони будуть адекватними та вихованими. Зараз зосередився на розвитку власного бізнесу. 

А ви підтримуєте такий вчинок чоловіка? Чому?