Помітила, що сусідка постійно їсть у нас. Тому вирішила натякнути пані Христині, що у мене не безкоштовне кафе вдома

Нещодавно ми переїхали у велику квартиру. Досить довго відкладали гроші, мій чоловік Антон навіть їхав на заробітки. І цього літа ми нарешті здійснили мрію – велика, простора квартира, майже у центрі міста. Поруч є торговий центр, школа, парк. Найбільше тішилися наші донечки, бо у них була простора кімната, яку вони самі “оформили”. Ми обирали ті картини, столи та квіти, які їм подобалися. Рожеві стіни, плакати з принцесами Діснею, ляльковий будиночок. 

Нова квартира – це завжди нові знайомства. Так, як весь будинок ще до кінця не був заселений, то сусідів було мало. І мої дівчатка потоваришували з дівчинкою Мартою, вона жила на 4 поверсі. Марта була їх віку, тільки вона народилася у вересні, а Ліза та Ліда у грудні. 

Марта часто приходила до дівчаток у гості та вони гралися у кімнаті. Спершу я думала, що Ліза та Ліда просто хочуть Марті показати свої іграшки. Бо деякі речі я забороняла брати на вулицю. Ще могли їх загубити чи поламати. Але потім Марта щодня приходила без запрошення. Мої дівчата ще ті сплюхи, можуть до обіду дрімати. А тут 9 ранку – а сусідка вже стукає у двері. 

Надворі було літо, але діти постійно гралися в нас. Інколи могли піти до Марти на трохи. І так, як подруга постійно була у нас вдома, то я її мимоволі годувала. Ну а як я могла зробити? Закрити її у кімнаті, поки Ліза та Ліда пообідають? 

Я не проти пригостити Марту шоколадкою, приносила діткам у кімнату сік та солодощі. Але годувати дитину на постійній основі точно не хотіла. Ну в Марти є своя мама, а я не нянька! Просто це ви так думаєте, що одна зайва тарілка борщу чи порція пюре не проблема. Я не скнара та не жадібна жінка. Але чому чужа дитина завжди з нами їсть? Це вже навіть чоловік та свекруха помітили.

Тому я вирішила натякнути мамі Марти, що у мене не кафе. Не маю нічого проти, аби дівчата гралися. Але ви попробуйте тричі на день дитину чужу годувати. 

Якраз помітила пані Христину біля будинку, вона з собакою гуляла.

– Вітаю. А можна вас дещо попросити? – без сварки, спокійним тоном запитую. 

– Так, слухаю.

– Як наступного разу ваша Марта буде до нас йти, то, може нехай з дому візьме свою тарілку? Просто у нас кожен має свій посуд.

– Тоді ви Лізі та Ліді давайте чашки, вони той компот з банки вже готові пити, – сміється жінка 

Я продумала, що то якийсь жарт та вона мене просто підколює. Але потім Ліза та Ліда зізналися, що Марта вдома їх пригощала домашнім компотом. А ще її бабуся має дачу за містом, то постійно передавала домашні ягоди. Абрикоси, афини, полуницю, яблука, смородина. І мої дівчата то за лічені секунди все з’їдали, як пилосос!

Навіть трохи стало соромно. Адже пані Христина моїх двох дівчат постійно частувала. А я тут через її Марту хотіла скандал зробити. Добре, що дівчата зізналися мені. Вони боялися, що я буду на низ сварити, мовляв, вони їдять у чужій родині. 

Але з одного боку, мені трохи не зручно. Бо що про мене може подувати пані Христина? Ми ще добре не знайомі. Ще буде іншим сусідам казати, що мої діти недоїдають.