Повернулася до нашої з чоловіком квартири, а на порозі мене зустріла свекруха

З чоловіком Мишком я познайомилася на спільній вечірці. Він мені одразу сподобалася, та і було видно, що до мене не байдужий також. Того з вечора провів мене додому, ми почали переписувалися та майже весь час проводили разом. А через 6 місяців він вже стояв на одному коліні та тримав у руках красиву обручку. 

– Ти будеш моєю дружиною?  – тремтячим голосом запитав у мене Михайло.

Здавалося, що я тоді була аж на сьомому небі від щастя. Ми вирішили не робити пишне весілля. Скромно розписалися, запросили тільки найближчих родичів та друзів й відсвяткували у кафе. Адже у нас трішки були проблеми з фінансами. Річ у тім, що ми тоді взяли квартиру в іпотеку та не мали змоги ще робити весілля на широку ногу. 

Купили ми невелику квартиру, однокімнатну, але простору – 55 квадратних метрів. Місця нам вистачало, тим паче, що я дітей ми ще не планували заводити. Ну словом, це було чудове житло для молодят. 

Однак, через декілька тижнів після розпису я почувалася жахливо. Думала, що просто захворіла або ж отруїлася. Але про всяк випадок взяла в аптеці тест на вагітність. І не дарма – сиджу у ванній та бачу, як на ньому вимальовуються дві смужки. Звісно, що така новина нас всіх шокувала.

– Ну що ж, будемо народжувати. Тепер виходить, що я скоро стану татом, – спокійно відповів Мишко. 

Це була моя перша дитина. Я не знала, як правильно доглядати за малюком, у скільки місяців давати прикорм і як його треба переодягати. А ще є хатні обов’язки. Тому у нас почали виникати різні конфлікти. Все, що я бачила вдома – дитячі підгузки та гора брудного посуду. А Мишко завжди дорікав, що він і так на роботі втомлюється та приходить додому відпочити. 

Потім ми почали спати окремо. Чоловік брав розкладачку та йшов на кухню, адже син часто плакав вночі. Ми могли не розмовляти декілька днів. Складалося враження, що ми звичайні сусіди по квартирі, а не чоловік та дружина. Мишко почав затримуватися на роботі, міг навіть у суботу зранку поїхати в офіс та повернутися о 10 вечора. Я відчувала, що наш шлюб просто розвалюється на очах. 

На щастя, моя мама та свекруха пані Стефанія приїжджали до нас у гості. Поки вони гуляли з онуком надворі, я встигала поприбирати у квартирі та приготувати вечерю. Не знаю, звідки у мене було стільки сили. Адже я просто відчувала, як з кожним днем марнію. Так, материнство – це дуже чудово, але часто буває важко. Тоді я навіть не мала вільної хвилини, щоб перепочити на дивані, а про зустрічі з подругами та посиденьки в кафе я взагалі забула. Та і мене ніхто не хотів кликати. А навіщо? Я ж буду постійно скаржитися, як мені погано з малюком. І поки інші відпочивали на морі чи у нічних клубах, я бавилася з сином.

І в один день я не витримала. Поки Мишко був на роботі, я зібрала всі свої речі та синочка, викликала таксі та поїхала до своєї мами додому, тільки ключі від квартири залишила. 

– Донечко, послухай, ти краще не тримай на нього зла. Ну подумаєш, що трішки посварилися. Згодом він до тебе зателефонує та ви помиритеся! – підбадьорювала мене мама. Однак, так минув тиждень, а Мишко навіть нічого не написав. 

Тоді я твердо вирішила, що хочу з ним розлучитися. Приїхала додому та постукала у двері. Однак, на порозі мене зустріла пані Стефанія. Виявляється, що чоловік також встиг поскаржитися своїй матері і та швидко до нього приїхала.

Я вже була налаштована на великий скандал. Але помітила, що вдома дуже чисто, у холодильну є багато продуктів, речі всі охайно поскладані на полицях. 

– Мені все Мишко розповів. Я бачу, як йому погано без тебе та малюка, повертайтеся. Я вже про все домовилася, буду тобі з онучком допомагати. Адже ви ще молоді, вам треба розважатися. 

Відтоді пані Стефанія живе з нами. І я можу сказати одне – свекруха врятувала наш шлюб. Адже тепер я маю змогу поспати до обіду чи піти з подругами у кафе. А ще у нас з Мишком з’явилася традиція – щосуботи ходити на побачення. Я бачу, яка щаслива пані Стефанія, коли грається разом з онуком. Вона мені так допомагає. Здається, що я до кінця життя не віддячу та таку поміч. 

І ми вже думаємо про купівлю більшої квартири, щоб місця вистачило на всіх. Я не хочу розлучатися з такою чудовою свекрухою. 

На вашу думку, молода родина повинна жити разом зі старенькими батьками чи окремо? Чому?