У мене є двоє дорослих синів. У кожного з них уже є власна сім’я. Але склалося так, що жити обоє переїхали до своїх дружин. Із фінансовим становищем поки що тільки так. А ще й мене є найстарша доня.
Нещодавно у сім’ї було поповнення. Дружина старшого із моїх синів народила. Ми з чоловіком натішитися такій новині не могли. Одразу ж купили подарунки і помчали до онука з невісткою. Але ще на порозі Міла зустріла нас якось недобродушно. Неохоче відчинила двері, покрутила носом і дозволила ввійти.
Ми стільки всього їм привезли: і подарунки, і продукти, і гроші – але ніщо із цього не сподобалося Мілі. Знову не вгодили!
Досі не збагну, чим ми заслужили таке ставлення? Ми приїхали до рідного онука, ще й не з пустими руками, хоча мали повне право.
Може, Мілі не сподобалося те, що я привезла свою старшу доньку? У неї в самої вже двоє діток, тож вона взялася допомагати та підказувати невістці, а та лише фиркала і обурювалася, що й сама все знає. До слова, нас навіть нічим не пригостили! На чай до столу не запрошували! Тож довго чекати я не стала. Зібралася і поїхала додому, якщо мені тут не раді. Син, до речі, мовчав. І слова дружині сказати не міг. Розумію, дім-то не його.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Усю дорогу я проплакала. І як тепер спілкуватися з такою ріднею? Онука ж все одно хочеться бачити. Уже два місяці минуло, а ми спілкуємося тільки із сином. Дитя я вживу більше не бачила. В гості нам ніхто не кличе і до нас не поспішає.Прошу хоча б у сина вивести мені онучка на вулицю, щоб я глянула на нього, а той заперечує, що він ще малий. Підросте і вони точно до мене приїдуть. Якби ж!
Не збагну, відколи моя невістка стала такою холодною і черствою. Я ж пам’ятаю її такою приязною і милою. Може, це роди так на неї вплинули? А скоро гормони прийдуть у норму і стане легше. Дуже на це сподіваюся. Бо я готова миритися і йти на компроміси, однак їх ніхто з мого боку не сприймає. Як горохом об стінку.
Я хотіла квартиру переписати на синів, але тепер чоловік каже, що старшому точно нічого не дістанеться через таке ставлення до рідних батьків. Ой не знаю, правильно ми це вчинимо чи ні. Але треба якось провчити дітей. Це ж не зозла. Самі ж не хочуть іти мирним шляхом.
А ви як гадаєте?
Що мені краще зробити?
