Поїхав з друзями на море. Ох, такий “відпочинок” я ще довго пам’ятатиму

Цього літа планували з друзями поїхати на відпочинок. Нас багато, велика компанія, зібратися разом – то ще те випробовування. Ну до нас в гості чи на перегляд футболу то інше діло. А тут на 2 тижні в іншу область, жити разом. 

У нас з Машою був вибір – або купити нові телефони (жінка марила айфоном, бо її самсунг ледь дихав). Але вирішили все-таки обрати море, бо так хотіли розслабитися нормально, забути про всі турботи й роботу. 

Ми з жінкою взяли на себе організацію питання щодо пошуку готелю або квартири. Розраховували дати, бюджет, читали відгуки інших клієнтів. Зупинилися на триповерховому будинку, якраз кожній парі по поверсі та ванній кімнаті. Господиня була приємною жіночкою, по відеозв’язку нам показала весь будинок. До того ж, ми безкоштовно могли користуватися сауною та брати її продукти з городу. 

Однак, у нашій компанії була пара Саша і Толік. Не хочу сказати, що вони погані люди, але завжди скиглять. То дівчині голосно музика грає у кафе, то у Толі голова болить та він не хоче гуляти. От і цього разу почали нарікати:

– Ой, мені можуть на роботі відпустку не дати.

– А якщо буде сонце, то я отримаю опіки?

– Чому так дорого? Мені не подобається такий будинок!

– Я не хочу виїжджати машиною так пізно та потім трястися у дорозі. 

Їхали ми, до речі нашою машиною. У мене мінівен, місяця вистачало, ще й наші валізи помістилися. От Катя з Мишком одразу дали гроші на бензин, проживання, продукти та інші витрати.

– А чому бензин такий дорогий, – скривилася дівчина. А Толік неохоче дав гроші. 

На щастя, ми доїхали добре та швидко, якщо не враховувати постійне скиглення Саші. То їй жарко, то холодно, то нудить, то голова болить. 

Заїхали на територію.

– Господи і ми тут житимемо? Що ти за сарай вибрав? – дорікав Толік. 

Потім вони ще довго нили про те, що у них погана кімната – ліжко скрипить, вікна виходять на город, підлога холодна, нема нормального дзеркала.

– Ну тоді поміняймося! – нервово сказала Маша. Вона так хотіла з дороги виспатися, а не слухати такі докори. 

Але наша кімната їм також була не до вподоби. Тому Ката та Мишко віддали свій третій поверх. Я подумки молив Бога дати мені терпіння на ці два тижні. 

Але Всевишній не чув. З ранку до ночі я слухав скарги Толі та Саші, бо їм все не подобалося. Ми з Машою почали спеціально раніше прокидатися та йти на пляж, далі за нами підтягувалися Катя з Мишком. 

Так ми почали тусуватися окремо. Ходили на різні екскурсії, плавали, навіть декілька разів поїхали у клуб. А Саша з Толіком спали до обіду, вийшли до пляжу на годинку та знову чимчикували в номер.

До закінчення відпустки залишалося ще 2 дні, але власниця прийшла за грішми. Ми домовилися платити половину при заселенні та половину після. 

– Але чомусь ваші друзі поїхали та не заплатили, – запитує пані Тоня. 

– Тобто?

– Ну я бачила, яке сьогодні зранку білявка з тим світлим хлопчиком виїхали на таксі. Ще й питали мене про вокзал.

Ми хутчіше до кімнати – а їх нема. 

– Алло, Толю, це що за дурні жарти? Ви куди поїхали? 

– Ми додому, вже сидимо у потязі. 

– А гроші? Чому ви не заплатили власниці?

– Я не дам ні копійки, бо ти сам обирав цей будинок. Мені нічого не сподобалося, Саша також не в захваті. А витрачати свої кошти на таку “щастя” не хочу. Па-па!

Звісно, що ми не могли не доплатити господині, тому вже вчотирьох скинулися на оплату. Але після приїзду ми перестали спілкуватися з Сашею та Толіком. Не запрошуємо їх ні в гості, ні на дні народження. Та і вони про нас не згадують.

Але цей відпочинок буде мені наукою – більше не шукати таких “друзів”. 

Чоловік правильно вчинив? А як б ви провчили таких горе-друзів? 

Фото з відкритих джерел