Приховую одну таємницю від моєї мами. Вона досі не знає, кого всиновила у дитячому будинку

Я гадала, що такі історії можуть траплятися тільки у кіно. А зараз відчуваю себе головною героїнею неймовірної драми. 

Отож, почнемо трішки здалеку. Моя мама постійно працювала закордоном на заробітках. З батьком вони розлучилися давно, він не платив аліменти, ніби зник з життя. Тому вона взяла валізи у руки та поїхала в Італії. Тоді за мною доглядала бабуся, ми жили на старенькій однокімнатній квартирі. 

Можна сказати, що я швидко подорослішала у свої 10. Вміла вже їсти приготувати, сама робила домашні завдання, прибирала вдома. Коли ж мені виповнилося 18 – вирішила не їхати в інше місто, а вступати у наш місцевий ВНЗ. Так я могла зекономити на оренді квартири, проїздах, та і загалом. Бабуся тоді вже сказала, що я доросла та можу сама про себе потурбуватися. Тому переїхала у село, їй там було добре. Вирощувала овочі, корову завела, тому передавала мені щовизідних гостинці. 

Мама постійно читала мені нотації “ти там будь слухняна, хлопців не води додому, вчися, не сором мене перед сусідами!”. Ну мені 18 років, я живу сама на власній квартирі. Тому тихцем від мами влаштовувала там гулянки, запрошувала одногрупників. Ми тусувалися до ранку, добре, що сусіди поліцію не викликали. Ну от уявіть – постійно я була під наглядом бабусі, а тут вона поїхала геть. Ніхто мене не контролював! Головне, аби мама гроші надсилала.

Однак я швидко поплатилася за такі “гулянки”. Тоді я закохалася у Олексія – наш староста, такий видний хлопець. Всі дівчата за ним табунами бігали, кожна хотіла з ним зустрічатися. Тому я вирішила також не відставати. То запрошу його додому на чай, попрошу допомогти мені з семінарами ну або ж стандартна фраза “мені треба віндовс перевстановити”

Якось замість чаю ми випили пляшку вина, потім ще одну і ще одну. Так все закрутилося, що Олексій залишився у мене ночувати. Звісно, ми не в шахи грали чи не мультики дивилися. Ми дорослі люди, тому самі розумієте, чим ми там займалися. 

Я вже гадала, що у мене з’явився хлопець, що будуть хоча б якісь стосунки. Та і дівчата на потоці мені заздрили – я такого кавалера собі забрала! Але радість тривала не довго. Помітила, що я так достатньо піднабрала у вазі, особливо живіт з’явився. Ще місячних не було досить довго, мене постійно нудило. Я гадала, що то просто стрес перед екзаменами. 

Але вирішила піти в аптеку та зробити тест на вагітність. У мене тремтіли руки та шалено билося серце, коли побачила дві смужки. Одразу зателефонувала Олексієві та запитала “що робити”

– Я тобі зараз на картку кину гроші, підеш до лікаря. Ти ж розумна дівчина, не будеш залишати малюка? Мені тільки 19, я ще не планував ставати татом так рано! 

Я взяла гроші. Думала, що цю проблему швидко вирішу. Але лікар сказав, що робити таку операцію вже досить пізно та небезпечно для мого здоров’я. Я боялася, не знала, що мені робити. А Олексій вчинив, як справжній боягуз. Він просто забрав документи з універу та поїхав геть, ще й заблокував мій номер телефон!

Я знала, що у нашому місці є такий заклад “вікно життя”. там породіллі залишають своїх дітей. Тому вирішила народили і віднести малюка туди. 

Взяла академічну відпустку по стану здоров’я. Купувала речі великих розмірів, аби приховати живота. На щастя, тоді вже було холодно, тому куртка все прикривала. 

Народила взимку. Навіть не хотіла подивитися на дитину, одразу написала заяву на відмову та пішла геть. Мене не картала совість, що я зробила поганою, адже я не могла дати дитині гідного виховання, життя. Я ще сама була дитиною!

На Різдво мама приїхала додому. І ошелешила мене новиною:

– Я краще тут вже буду працювати. Ти доросла, можеш на роботу влаштуватися. А там, в Італії, мені вже набридло спину гнути. 

Однак, це був не останній сюрприз від мами. 

– Знаєш, доню, а я вирішила ще раз стати мамою! 

– Ти вагітна?

– Ні. Хочу малюка всиновити. Роботу вже маю, ти доросла, може сама про себе подбати. Тим паче, ти колись казала, що завжди мріяла про братика чи сестричку. 

Я думала, що мама жартує. Але вона серйозно почала шукати дитячі будинки, збирати документи. 

Влітку я приходжу після останнього екзамену – а мама вже тримає немовлятко на кухні та годує з пляшечки.

– Познайомся, це твій братик! Тарасик! 

Тоді я втратила дар мови – мама тримала мого сина. 

– П-п-п-привіт, братику…

– Уявляєш, молода дівчина, десь твого віку. Народила та кинула. Ото зозуля, як таких ще земля носить?!

– Угу…

Зараз моєму синові-братику вже 4 роки. Я так і не наважилася розповісти мамі цю таємницю. І не могла далі жити у тій квартирі, тому знайшла роботу, переїхала на орендовану. Інколи приходжу до мами та Тарасика в гості, купую йому солодощі. 

Мама ще постійно жартує “ну братик чисто твоя копія”. Але вона досі не знає, що виховує мого сина. І я не знаю, як їй про це повідомити…

Що б Ви порадили нашій читачці?