Рідні бабуся та тітка намагаються відсудити у нас з мамою квартиру – а все через мого горе-братика, який має скоро женитися!

Мого тата давно не стало, ще у 2014 році на АТО. А моя мама досі не наважується взагалі думати про іншого чоловіка. Досі його кохає та каже, що навіть уві сні не пускає. Єдиний “чоловік”  у нашій родині – кіт Маркіз. Його мені ще татко подарував у 9 класі на випускний. Квартира не велика, Сихівський район, 2 кімнати. Мені до роботи курсує трамвай 8-ка, а мама працює у сусідньому будинку – там невеличкий продуктовий магазин. Інколи вона ще робить манікюр та педикюр вдома. 

Знаєте, нам без тата важко. Добре, що збереглися фото та відео, як він мене ще маленьку катає на плечах, як ми святкуємо моє перше день народження. Плівка стара, де-не-де зникає звук, але от чітко бачу татову посмішку. 

Але минулого місяця, якраз коли ми святкували день народження тата (так, ми таку традицію маємо з мамою, це наші правила), до нас у гості прийшла тітка Галина та бабуся Оля. Це мама та молодша сестра тата. Ми з ними рідко спілкувалися після того, як тата не стало. Ну, хіба на великі релігійні свята і все. Живемо в одному місті, але спілкуємося, немов чужі люди. Я не женуся за їх любов’ю. У мене є мама та Маркіз, більшого не треба 

Думали, що спокійно посидимо, мама спекла татковий улюблений торт. Тільки от тітка нічого не їла, все то на балкон зайде, то у ванну чи на кухню. 

– Щось шукаєш, Галю?

– Та ні, от дивлюся на квартиру.

– А що ти тут не бачила?

– Скільки тут квадратів? 50?

– Ну приблизно.

– Слухай, ну ти ж знаєш, що мій син жениться. І я молодятам віддаю квартиру. 

Знаєте, от є така когорта родичів, з якими ти б ніколи в житті не хотів мати нічого спільного. Тітка Галя була такою жінкою. От скільки себе пам’ятаю, вона ще з мого дитинства була немов трішки “з привітом”. То якось з татом за дачу у Винниках полаялася і ми їй віддали ділянку. Хоча там була гарна хатинка на 1 кімнатку та мої улюблені качелі. А якщо я її синочку іграшки не давала та не хотіла ділитися – то, здавалося, що вона мене одним поглядом готова розчавити. 

– Я буду зі Степаном жити. Ну його Ангеліна вагітна, вони чекають на поповнення. Я буду з малюком допомагати. А баба нехай до вас переїде. Ну вона цю квартиру вам ще на весілля віддала, пам’ятаєш, Вірко?

Не можу сказати, що я люблю бабусю Олю. У нас були “холодні” стосунки, розмови по телефону тривали десь до 5 хвилин, не більше. От Степана вона дуже любила і шанувала, на всі дні народження готувала йому як не величезні торти, то купувала іграшки. А мені так, передасть через тата 100 гривень і все, тішся дитино. Та і мама також не дуже любила свекруху. Видно, що між ними кішка чорна пробігла ще до мого народження.

– Але у нас тут дві кімнати, як ми будемо тіснитися? Ще й до лікарні стареньку треба возити, пігулки давати, слідкувати за тиском. Я на роботі, донька також. 

– Нехай твоя Аліна звільниться, теж мені, цабе велике. Ви не мільйони заробляєте, аби боятися роботу втратити. 

– А чому на дачу не поїдете? 

– Там треба ремонт зробити, до зими хату приготувати. Не буде вона мерзнути взимку. 

І коли мама твердо сказала “Ні”, то тітка з бабусею в один голос почали на нас репетувати, як прокажені. Здавалося, що всі сусіди нас чують. А закінчилася сварка заявою тітки:

– Я подам на вас до суду, от будете бачити, вижену вас під три чорти і будете на вокзалі побиратися!

Я ніколи не розумію таких людей – вроді родина, дорослі люди, але так сваримося, ніби вороги. У нас 50 квадратів, старенька квартира, хрущовка. Ну куди нам ще до щастя бабусю? Аби вона спала на кухні чи де? Якщо я або ж мама звільнюся з роботи – ми фінансово не потягнемо, а за бабусею треба доглядати. 

Не знаю, що робити далі з такою прокаженою сімейкою. Тепер ще й Степан підключився до скандалу. Раз мені зателефонував та почав жалітися “тобі що рідному братові шкода, у мене буде дитина, нам місця не вистачає?!” Ніби у мене тут палац і я не хочу нічого пускати. Смішні люди, чесно. 

На вашу думку, треба взяти бабусю до себе? Чому?