Що це за жарти? – сказала Лариса та передала синові конвертик від невістки

Лариса готувала на вечерю курочку. Аж раптом у двері постукали – на порозі стояв її син, Вадим. Ще й тримав якусь сумку у руках. 

– Ти один? А Віталіни не буде? 

– Угу, – пробурмотів син.

Навіть не глянув на маму, скинув куртку та взуття на килим, пішов на кухню та сперся об холодильник. 

– А я от бачиш, як завжди – нічого не знаю та нікуди не встигаю. Весело, правда? 

– Ти про що?

– А ось про це! Знайшла у скриньці сьогодні, як прийшла з роботи. Думала, що то пошта чи квитанції. Ні, ось, сюрприз – і витягає з кишені халата гарний конвертик. 

Вадим прискіпливо глянув на конверт, а потім відкрив та монотонним голосом прочитав “Люба моя свекруха. Запрошую вас на наше розлучення. Адресу та місце проведення такого свята я ще потім уточню. Цілую, ваша колишня невістка Віталіна”. 

– Що це таке? У вас нещодавно була перша річниця. А тут на тобі – розлучення! 

– Та знову вона за своє взялася. У неї такий вибуховий характер. 

– Сину, може, у вас якісь проблеми з грошима? Через що ви посварилися? Ще молоді, зелені…

– Через борщ, – пробурмотів син. 

Лариса перше не зрозуміла, через що. Хвилину мовчала, не знала, що сказати.

– Синку, я правильно зрозуміла – через борщ? Так? 

– Угу. Вона сьогодні приготувала на обід. Ну і я сказав, що думаю. Вона ж сама питала “смачно?” як та папуга. 

– І що ти сказав? 

– Сказав, що у тебе краще виходить. 

Лариса сплеснула в долоні. 

– Господи, скільки разів я тебе вчила – краще жінку похвалити, а не засмучувати! Чисто, як твій батько! 

– Ну вона просила сказати правду. Бо у неї він якийсь блідий, картопля недоварена, м’ясо як гума. Зате зелені так багато накидала, ніби я козел.

– І це все?

– Ну і потім з борщу переключилася на інше. Дорікала, що я її не ціную, не допомагаю. Що навіть дякую від мене не дочекаєшся. А потім показово зняла свою обручку та кинула в смітник. Ще й вилила весь борщ в унітаз. Ну але я ж правду сказав, у тебе він смачніший!

– Смачний, бо я його ледь не щодня 30 років поспіль варила! Ох, йди, розклади собі диван у спальні. 

Поки Вадим шукав постіль, пані Лариса тихцем залізла до нього у куртку та дістала ключі від квартири. Потім піша на кухню, ніби нічого не було, розігріла свій борщик.

– Сину, ходи їсти! 

Вадим аж кулею прибіг на кухню, але Лариса поставила тільки одну тарілку борщу та одну ложку.

– Ма, а мені де порція? 

– Ой, чекай, чисто забула. Ану подай мені цю книгу, – і тицяє пальцем на шафу. 

– На, тримай. 

– Читай. Бачиш, що пише? 

– Борщ, рецепт, кроки приготування. І що? 

– Перегорни наступну сторінку. Там ще має бути рецепт лазаньї та салату з ананасів. 

– І? 

– Що і? Давай, вчися готувати! Ми у неділю з батьком йдемо у гості до кума Василя. 

– Мамо, це не смішно. 

– Слухай, ти вже геть чисто розслабився. Думаєш, якщо жінка вийшла заміж за тебе, то вона твоя особиста рабиня? Служниця? Попелюшка? Ти бачиш, скільки часу треба той борщ готувати? А скільки продуктів треба? Твоя Віталіна старалася, крутилася на кухні, аби догодити та приготувати смачну вечерю. Чи ти думаєш, що ми так пальцями клацнули – і все готово?

– Мамо, але я..

– Не перебивай. Ти хоча б раз допоміг їй? Ну, картоплю почистив? Посуд помив? Сміття викинув? Чи, якщо вона жінка – то це її священний обов’язок? Ні, любчику мій, так не буде. Жінку треба цінувати та любити. Я б твоїй Віталіні пам’ятник при житті поставила та руки цілувала! 

– Та ну тебе, я додому піду.

– Не підеш. Я ключі забрала. Так що, маєш два дні, аби то все приготувати, інгредієнти у холодильнику є. І борони тебе Боже замовляти доставку чи просити когось допомогти. Я з тебе очей не спускатиму! А дегустувати буде твій батько – ти знаєш, який він поціновувач кухні. А пересолиш чи недосолиш – тобі біда буде. 

Вадим до ранку товкся на кухні. Обпалив рушник через плиту, припік пальці та ще й ножем порізався. І все Лариса чула “ото я дурень” з кімнати. 

“Нічого, біда тебе навчить, як на світі жить. Треба ще до Віталіни зателефонувати, запитати, як та бідолашна. Може, утішу її чимось” – думала Лариса.

Вона дуже вірила, що таким “випробовуванням” навчитись сина цінувати жіночу працю. Бо не кожен може таке! 

Жінка вчинила правильно?