Чула колись пісню “двічі в одну річку не ввійдеш, не благай мене”. Раніше я гадала, що то прості слова. Але зараз самі ці рядки чудово описують мою ситуацію.
Отож, мені 40. Маю гарну роботу, товариський колектив. Ще квартиру, машину – на все заробила сама! І син, йому 20 років, Ігорко. Навчається на державному місці, має підвищену стипендію. От він – мій найкращий проєкт в житті, так сказати.
Однак, не поспішайте мені заздрити. Я стільки лиха та горя пережила, що ви і в серіалах не бачили. Одружилися ми зі Степаном рано, мені тоді тільки 19 виповнилося. Гадала, що то велике та щире кохання, про яке всі виписують у книгах. А зараз я не знаю, що мені у Степанові так сподобалося? Красою він не сильно вирізнявся, та і не був душею компанії. Такий тихий та скромний хлопчина в окулярах.
Може того, що мені тоді 18 було. Молода, зелена, тільки-тільки вирвалася з-під батьківської опіки та переїхала до Львова. Степан був тихонею у нашій компанії друзів, але увагою мене не обділяв. То допоможе підготуватися до екзаменів, пересуне ліжко в кімнаті, пригостить кавою, запросить у кіно на останній ряд.
І коли мені стукнуло 19 – він зробив пропозицію. У нас не було ні роботи, ні квартири, тільки невелика кімнатка у гуртожитку. А ще через рік я вагітніла. Тоді Степан не радів, не плакав, а просто зібрав речі та поїхав геть:
– Ну ми не пара, зрозумій. Наш шлюб – помилка, я навіть не готовий до того, аби стати батьком!
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Але ж ти казав, що у нас все буде добре, що ти мене любиш!
Ми розлучилися. Я переїхала до батьків у Моршин. Знайомі зі Львова казали, що Степан почав зустрічатися з нашою спільною подругою Лідою. Хоча сам колись казав, що вона не в його стилі.
Отож, всі ці роки я намагалася стати на ноги. Добре, що мої батьки допомагали – сиділи з Павликом, поки я була на роботі. Я прибирала у офісах та супермаркетах, була касиром та репетитором. А потім назбирала гроші та пішла на курси майстра манікюру.
Пропустимо весь той гіркий досвід. Рік тому я відкрила свій салон краси, маю гарних дівчаток-працівниць. У Львові купила двокімнатну квартиру для себе та сина. А ще маю авто, не нова іномарка, а сусідське “Рено”. Батьки приїжджають на вихідні у гості. Я тішуся, що маю таке щастя.
Але місяць тому до мене у гості прийшов… Степан. Я поняття не маю, звідки він знайшов мою нову адресу, хто йому підказав. Стоїть такий кавалер з букетом квітів на порозі та намагається вичавити жалісний погляд.
– Я хочу до тебе повернутися
– Чого? Що за нісенітниці ти верзеш?
– Бо тільки з тобою я був щасливим. Я тільки зараз усвідомив! Я ж маю право на другий шанс!
– А Ліда де? Чи ти вже її на іншу жінку хоче поміняти, як рукавички?
– Та Ліді зараз одне в голові – гроші. Все дорікає, що я мало заробляю та не дбаю про неї. Живу в кредитах, аби її забаганки оплачувати. А вона недавно третю дитину народила. Я вже не знаю, куди мені тікати!
Тут всі пазлики склалися до купки – Степан, певно, пронюхав, що у мене є гроші та я живу так “розкішно”. От і купив той нещасний віник та причалапав.
– Я подумаю – сказала з насмішкою та закрила двері. Через вічко помітила, що Степан ще добру годину сидів на східцях та щось бурмотів собі під носа. А потім запхав букет у ручку та пішов геть.
От вже не перший день я сиджу і думаю про Степана. Знаєте, я першою хотіла прийти до нього, похизуватися квартирою, машиною. І як я сина нашого виховала! Типу “Ось, дивися, яка я молодчина, а ти тут у багні купаєшся”.
Але зараз мені так стало навіть соромно та якось ніяково. Адже він мені не чужа людина, може варто дати другий шанс?..
Тільки мої батьки категорично проти. “Такі люди, як він, не міняються” – кричали мені у слухавку. І мама благала його навіть на поріг квартири не пускати!
– Доню, тут не в коханні справа, а в грошах. Він дійсно пронюхав, що у тебе все добре. Він сам тобі зізнався, що у нього проблеми з фінансами! От висмокче у тебе всі гроші та чкурне знову кудись!
Мені досі боляче згадувати, як підло та низько вчинив Степан тоді. Залишив мені з немовлятком на руках, не давав ні копійки…
Але совість не дозволяє відплатити йому таким же вчинком. Надто я добра та м’якотіла жінка. Не буду опускатися до його рівня..
Що вибрати – помста чи прощення? Я вже сама заплуталася у думках, тому прошу у вас допомоги. Можливо, ви краще розбираєтеся у людях та щось зможете мені порадити?
