Декілька днів я крутилася на кухні, немов прокажена, забирала всі продукти у супермаркеті з полицю та ледь не вилизувала меблі у вітальні – скоро у гості приїде свекруха. Я знаю, що вона вважає мене горе-господинею і хоча б цього разу я почую похвалу.
– Лесю, а чому це ти приготувала такі страви?
– Які? Ну тут олів’є, крабові палички..
– Та це вже минуле століття, навіть моя бабуся соромилася такими стравами частувати гостей.
Я закотила очі. “Терпи, вона і так до вас приїхала на два дні, завтра вже їде геть”.
Пані Орися любила хизуватися собою – показувала золоті обручки, сережки та намисто з перлів. І я вже наперед знала, що вона говоритиме друзям за столом:
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Мене батьки возили в Грузію, Сочі, навіть у Париж. Ще купували дорогі сукні та парфуми. Мій батько був видатним професором при університеті, а мама – оперна співачка.
Я ж тихцем на кухні перекривлюю її фрази та накладаю гостям тортика.
– Ой, леле, що це? – здивовано запитує свекруха.
– Торт. Шоколадний, “Снікерс” називається.
– Ну але тільки тут калорій. Лесенько, ну не всі на святі повинні наїдатися до свинячого рильця, як ти, – хіхікає свекруха.
На щастя, у кімнаті був мій чоловік Мишко. Він, на відміну від матусі, адекватний.
– Нічого собі, це мій улюблений тортик! Ще й такий калорійний! Ого, я почуваюся справжнім поросям та зараз хрюкатиму від щастя, – сказав Мишко. І всі гості засміялися. Тільки свекруха сиділа з таким виразом обличчя, ніби лимон проковтнула.
Мишко ще той веселун, тому вигадав конкурс – хто головніше хрюкне, то отримає найбільший шматок тортика. А так, як на дні народженні були друзі з дітками, то малюки так почали стрибати та хрюкати. Пані Орися не витримала та пішла на кухню. До кінця свята не виходила з кімнати.
А наступного ранку зі мною не попрощалася, сама викликала таксі та поїхала додому. Здається, що вона надовго запам’ятає це день народження. Як і я.
Чоловік вчинив правильно? Кого він повинен підтримати – маму чи дружину?
