Ні для кого не секрет, що в Україні мізерні запалати. Тому чоловік Матвій майже 3 роки працював у Польщі на будівництві, а я жила зі свекрухою. Вона вже літня жінка, та і саму залишати її не хотіли. Я доглядала за квартирою, прибирала, купувала продукти та ліки. А ще зі своєї зарплати відкладала зайву копійку на “чорний” день.
Влітку нарешті купили власну квартиру. Зробили ремонт, правда, не такий “вау”. Звичайні меблі, деякі брали вживані або забирали у знайомих. Але я з комфортом облаштувала кожну кімнатку. І запросили друзів та свекруху на новосілля. Цілий день крутилася біля плити, приготувала салатики, запекла курку та ще й тортик на десерт.
Пані Тамара оглядала кожен кутик так прискіпливо, немов навмисне шукала якусь пилинку. Навіть до столу не сіла – хотіла, аби їй страви піднесли до дивану, бо почався її улюблений серіал.
Ось гості розішлися, я збираю тарілки зі столу. А свекруха навіть пальцем не поворухнула, аби допомогти. І тут я чую її розмову з Матвієм:
– Ну хороша квартира. Тут ще й лікарня є. Мені підходить.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Щось мене насторожило у цій бесіді та я вирішила втрутитися:
– Ну так, тут ще супермаркет є. Садочок та школа неподалік.
– Добре. То коли ви за речима заїдете?
– Які речі? Ми вже все з вашої квартири забрали.
– А хіба ти не знала? Я переїжджаю до вас.
Ось це так новина вечора. Ви не подумайте, пані Тамара хороша жінка, але я не хочу жити з нею. У мене своя родина. Тим паче їй є де жити.
– Я вже літня людина. Хто за мною доглядатиме?
– Я приїжджатиму після роботи або Матвій.
– Ні, таке мене не влаштовує. Я буду жити з вами!
– Тут господиня тепер я. Ви можете приїжджати, але у гості.
Пані Тамара ще довго репетувала, немов мала дитина. Матвій її ледь заспокоїв та провів на таксі.
– Хіба ти не розумієш що це моя мама?
– А ти не розумієш, що я твоя жінка? Якщо ти так хочеш жити з нею, то чому ми цю квартиру купували?
– Бо район хороший та кімнат багато.
– Словом, вибирай – або я або твоя мама. Якщо вона сюди переїде, то я подаю заяву на розлучення.
Вдосталь наслухалася історій від подруг про “солодке” життя зі свекрухами. І ще моя покійна мати казала, що найкращі родичі ті, яких ти рідко бачиш.
А Матвій мене намагається переконати у протилежному. Але коли я погрожую розлученням – замовкає.
І досі не можу зрозуміти. Це свекрусі так наша нова квартира сподобалася чи у неї старечий маразм почався?
А що б ви зробили на місці нашої героїні? Варто прийняти свекруху чи жити окремо?
