– Свекруха вважає, що я ніхто та вигнала мене з дому, – плакала подруга. А я не знала, як зарадити

Хочу розповісти про свою подругу Марію. Повірте, її історія варта уваги. 

Зі своїм цивільним чоловіком вона познайомилася ще на першому курсі університету. То були її перші серйозні стосунки. До речі, хлопець виявився місцевим, мав невелику однокімнатну квартиру-студію. Тому одразу запропонував дівчині переїхати до нього:

– Чому будеш тіснитися у гуртожитку?  У мене є всі зручності. Тим паче, до університету недалеко, є пряма маршрутка. 

Пані Марта, мама хлопця, жила закордоном та не пхала носа у їх справи. Чи то вона цінувала особистий простір сина або їй було байдуже – не знаю. 

На 4 курсі подруга дізналася, що вагітна. І Мишко дуже зрадів такій звістці, що аж заплакав. Однак, чомусь з пропозицією руки та серця не поспішав:

– Ох, штамп у паспорті – це така дурниця. А потім ще з документами бігати. Повір, державні установи – це ще те випробування. Зараз так багато сімей живуть у цивільному шлюбі. 

Конфліктів у них щодо такого сімейного становища не виникало. Мишко знайшов хорошу роботу, згодом вони купили велику квартиру та переїхали хороший район. А я стара хрещеною матір’ю для сина Богдана. 

І здається, що їх історія закінчиться добре, як то кажуть “і жили вони довго та щасливо”. Але доленосний вечір вніс свої корективи у майбутнє.

Мишко затримався на роботі до ночі, ще й почався сильний дощ. Він їхав по своїй смузі, залишалося тільки декілька хвилин до повороту – а на зустріч йому вилетів автобус. Тут були безсилі навіть лікарі. Його не стало одразу на місці пригоди. 

Я серед ночі примчалася до Марії додому, щоб заспокоїти. Вона лежала на кухні та голосно кричала, а малюк так налякався, що заховався під диван. 

– Чому? Чому Бог йог забрав у мене? Ні, я не хочу більше жити!

– Отямся, у тебе є син! 

Подруга дуже схудла, з ліжка майже не підіймалася, не хотіла їсти. Тільки багато спала, могла підірватися та кричати “Мишко, будь ласка, ні!”. 

Але на цьому проблеми не закінчувалися. На похорон прилетіла свекруха. Вона трималася осторонь Марії та Богданчика, тільки косо дивилася на них. А після поминок я підслухала її розмову на кухні:

– Ви не були офіційно розписані, так? І шлюб у церкві не брали?

– Мишко казав, що це не має значення та не впливає на нашу родину. 

– Але ти не його дружина на законодавчому рівні.

– Це ви зараз на що натякаєте?

– Ти тут ніхто. І на квартиру у тебе нема жодного права. А дитина… Ти ще доведи, що від нього народила. А я його рідна мати. Так що забирайте свої речі та їдьте геть. 

Зараз Марія живе у мене. Я не розуміла до останнього, чому свекруха так нахабно прогнала жінку з дитиною геть? Пані Марта жодної копійки не дала ні на квартиру, ні на розвиток бізнесу. Яке ж вона має право на їх майно? 

Ми написали заяву до суду, скоро має відбутися перше засідання. Звісно, я всіляко намагаюся допомогти Марії та хрещеному синові, адже це для мене рідні люди. Пані Марта раз приходила до нас  та залякувала, що взагалі забере дитину в Марії. Здається, що така мотивація боротися за сина та спадок додала дівчині нових сил.

Повірте, інколи один штамп у паспорті відіграє дуже важливу роль. Адже це не тільки пунктик у голові, а гарантія, що ви не залишитеся без даху над головою. Тому вчіться на чужих помилках! 

А ви погоджуєтеся з такою думкою? Хто переможе – Марія чи свекруха?