Свекруха завжди казала мені: “Олечко, та не працюй так, іди відпочинь”,- я ще думала, за що мені таке щастя. А кілька днів тому вона телефонує і заявляє, що я з дітьми була для неї справжнім тягарем

35-річна Оля у розпачі. Вона бідкається, що у неї завжди були прекрасні стосунки зі свекрухою. Вони постійно допомагали одна одній, підтримували, радилися. Ольга була переконана, що чоловікова мати робить усе це з доброї волі й з чистими намірами. Як-не-як вони все-таки рідня тепер. 

Старенька приходила до сина з онуками ледь не кожних два дні. Благо жили вони неподалік. Оля була дуже вдячна свекрусі, бо рідні батьки проживали в іншій області, тож від них помочі годі було й чекати. А тут Василева мати за все радо бралася сама.

Втім, нещодавно трапилося те, що дуже шокувало Олю. Їй зателефонувала свекруха. Жінка думала, що та знову проситиме поради чи запитає, коли до них можна зайти, але старенька вчинила скандал. Де промовилася, що Оля разом з її дітьми стала для неї справжнім тягарем. Вони сидять у неї на шиї і не дають провести спокійну старість.

Оля не зрозуміла нічого. Як? Чому? Від коли? Вона жодного разу не примушувала свекруху щось за неї робити. Та сама проявляла таку ініціативу. Це був її вибір. То де тут вина Ольги?

До слова, бабусі тепер ніхто в домі не радий. Невістка взагалі каже тій, хай сидить у себе в дома і лікує нерви, а не повчає інших.

Онуків у Світлани Дмитрівни аж троє. Усі хлопчаки. Тож, як розумієте, допомога з такими шибайголовами зайвою точно не була. Свекруха і справді багато часу та сил витрачала на сім’ю сина. Однак її ніхто не змушував це робити. Сама ще напрошувалася в гості. А в домі робота завжди знайдеться.

– Вона постійно приходила і казала, що зробить усе сама, щоб я не втомлювалася. Я ще гадала собі, за що ж таке щастя? Взагалі Світлану Дмитрівну я любила, як рідну маму. Думала, вона до мене ставиться так само, але виявилося, що все далеко не так легко та прекрасно,- бідкається Ольга.

Також вона наголошує, що й онуки завжди з нетерпінням чекали бабусю в гості. Себто, між родичами була повна ідилія.

– Дітей багацько, а попри них ще й побут і робота. Важко було встигати. Я думала, свекруха це прекрасно розуміє, тому й біжить на допомогу. У неї чоловік давно вже загинув, більше дітей немає. Це ж в радість тільки. Так почуваєшся потрібним та корисним. А тут такий дзвінок. Вирішила після нього сама з нею поговорити. Підіймаюся сходами і чую її голос. Вона якраз із сусідкою розмовляла. Каже, що вже дев’ять років світу білого не бачить. Тільки те й робить, що на мене безплатно працює. З ранку й до вечора на ногах. Мовляв, у неї своїх клопотів повно, а тут ще й я з дітьми!  Попери, прибери, їсти звари, підмети, за дітьми наглянь – повно справ, ні хвилини відпочинку!  І все за просто так! Я тоді аж рота роззявила. Перехотіла вже заходити до свекрухи. Почула й так достатньо. Вони ще далі говорили про те, що це Світлана Дмитрівна так мене навчила. Потрібно було мене до роботи заставляти, тоді й цінувала б чужу працю. 

Оля тоді до свекрухи так і не зайшла. Поїхала додому. Відтоді вона з матір’ю чоловіка навіть не розмовляє. Тепер кожен працює на себе, щоб потім нікому не нагадувати про борги! 

А що в такій ситуації зробили б ви?