Свекруха завжди не помічала моїх дітей та обділяла увагою. А ось онуків від старшої доньки так залюблює, що словами не передати!

Я думала, що бабусі люблять своїх онуків однаково. Але, на жаль, на власному прикладі переконалася, що це були тільки дурні сподівання. 

Чому ж я так думала? Ну, хоча я єдина донька у своїх батьків, але мала ще двох двоюрідних сестер. І наші бабусі любили порівну. Завжди однакові шоколадки купували, давали порівну грошей на кишенькові витрати чи якісь подарунки. 

Однак, з родиною чоловіка у мене вийшло все навпаки. Свекруха, Василина Петрівна, взагалі не зважає на наших малюків. А ось дітей старшої доньки Інни вона так залюблює, що словами не передати. Спершу я думала, що проблема у мені та вона мене не дуже приймає в родині. Але при чому тут діти? 

Коли у нас народився другий син, то пані Василина не приїхала на виписку. Мовляв, у неї справ багато в селі. Тоді я не образилася, адже було і так багато гостей, моя мама приїхала з Одеси до Львова на тиждень та допомагала з Олежиком. 

Але далі ставало все гірше і гірше. Наприклад, влітку хлопці відпочивали у бабусі в селі тільки 2 тижні – на більше пані Василину не вистачило. Вона сама зателефонувала до мене з претензіями:

– Слухай, ану забери своїх мавпенят геть! Бо ті розбишаки мені всю хату рознесуть, я не маю сил за ними доглядати!

Я приїхала, забрала синів. Але старший Мишко постійно скаржився на бабусю.

– Так це вона казала, що ти бешкетуєш! Чому бабусю не слухав?

– Ми слухали. Вона просто на нас насварила, бо ми з’їли шоколадку, яку вона хотіла дівчатам подарувати!

Я промовчала, бо не знала, що сказати. Так, я ще раніше помітила, що пані Василина дарує Олі та Насті (її старші внуки) як гарний одяг, то ще солодощі або ж гроші. І на перше вересня, і на останній дзвоник до них у Чернівці приїжджає. А до нас тільки зателефонує і все. 

І ось останньою краплею стало якраз день народження племінниці Насті. Їй виповнилося тільки 9 років, ми купили їй гарний портфелик перед школою та ще дали тисячу гривень. За столом прийшла черга говорити тост пан Василині. Вона дістає з сумки 12 айфон, ще й з бантиком на коробці:

– Для моєї найкращої онучки Настусі! Нехай росте щасливенька та здоровенька! 

Знаєте, той айфон коштує як дві мої зарплати. Настя одразу відкрила коробку та почала гратися в телефоні, а пані Василина шкірилася на всі зуби. А на день народження моїм синам вона завжди кидає просто гроші на картку, символічно 500 гривень. Відчуваєте, яка різниця? 

Я вже бачу, що хлопці самі не дуже воліють їхати до бабусі Василини. Та і кажуть, що більше люблять мою маму, бабусю Галю. Моя мама хоча і на пенсії, але їй не шкода для них ні грошей, ні часу. 

Але от я все думаю, що буде, коли сини виростуть? Вони взагалі будуть сприймати бабусю Василину як “бабусю” чи просто для них це буде якась-там родичка?

Адже мої хлопці нічим перед нею не завинили, аби свекруха так з ними поводилася. Мій чоловік взагалі до того байдужий. Сам каже, що все одно на те, які подарунки його мама робить для онуків. 

Як мені бути? Можливо, варто поговорити зі свекрухою?