У мого сина завше було багато дівчат. То новий рік зустрічає з одною Іринкою, а на Різдво приїздить з Маринкою. На Паску – з Оленою, а спаса – з Христиною. Ну міняв їх так, немов рукавички, чесно.
Я дуже хвилювався за нього, адже так буде дівчатами перебирати, що сам залишиться на старості років. От все у нього добре – є квартира своя однокімнатна, машина, робота з хорошою зарплатою. Тільки жінки нема. І видно одразу, як заходиш у квартиру. От раз приїхав до нього у гості, то відчиняю холодильник – а там миша повісилася. Пральна машинка вже смердить від одягу, на полицях – клубки пилюки, тільки коробки з-під піци чи іншої доставки.
– Сину, тобі вже женитися треба! Ну 30 років на носі, а ти все так гуляєш, наче молодий!
– Тату, не треба мені тут моралі читати. Моє життя, що хочу – те і роблю.
Чесно, я вже закопав мрії про онуків та хорошу невістку десь глибоко в думках. Жінки давно не стало, і я після її відходу навіть не думав про другий шлюб. А Петро гуляє, як кіт навесні. Ну в кого він такий пішов?
Якось до мене на поверсі переїхала молода дівчина – видно, що міста ще не знала, і речей мала багато.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Вітаю, а ви не підкажете, де тут магазин? Треба продуктів купити, – запитує нова сусідка.
– Так от, виходите з будинку та прямуєте ліворуч, а далі прямо. Буде якраз АТБ. А ви звідки?
– Ох, вибачте, забула. Мене звати Аліна, тут колись моя бабуся жила. Зараз вона в Італії, попросила мене доглядати за квартирою. Ну знаєте, аби не пустувала, щоб чужі люди не орендували та грабіжники не зазіхали.
Так я потоваришував з Аліною. Дуже мила та привітна дівчинка. Вона мені інколи продукти купувала, пригощала домашньою випічкою.
– Тату, що то за сіра мила до тебе ходить? Коханку завів? – насміхається син.
– Алінка. І не смій її обзивати. Вона дуже мила та привітна, а ще красива. Вихована. Не те що ти, одоробало!
– Ох, тату, поїду я додому, бо ти знову починаєш на мізки капати.
Минула година, друга… А Петро все не пише, що вдома. Тут чую – його сміх. І голос Алінки. Виходжу до дверей та бачу картину – вони обійнялися.
Виявилося, що тоді ліфт зламався. А вони якраз спускалися до низу, на перший поверх.
– Я перше подумав, що ти така нудна, сіра миша!
– А ти – самозакоханий дурень.
– Ми перше не розмовляли. А потім до мене зателефонували, Петро впізнав мелодію. Ну і ми так розговорилися!
А ще Аліна боїться закритого приміщення
– Петя мене заспокоював. Анекдоти розповідав, кумедні історії з життя.
Тоді Петро немов змінився – ледь не щодня до мене у гості приїздив, аби лиш “випадково” побачитися з Аліною. Потім вони почали разом гуляти, ходити в кіно, обійматися. Новий рік зі мною погодилися святкувати.
Знаєте, тоді я зрозумів, що випадкові зустрічі насправді далеко не випадкові. Адже тоді, звичайне поламання ліфта показала моєму синові, що кохання живе у нього під боком. От як буває, що можеш застрягнути в ліфті, але знайти свою долю.
Петро про це навіть на весіллі жартував. Каже, що якби не мої моралі та ліфт – він би нізащо у світі не зустрів Алінку.
Ця зустріч – доля чи просто випадковість? Чому Ви так вважаєте?
