Син вирішив хитрістю розлучитися з першою жінкою. Але винною вийшла чомусь я

Я вирішила припинити спілкування зі своїм сином та новою невісткою. Всіляко уникаю зустрічей, не їжджу на свята до родичів, де вони можуть також бути. Однак, перш ніж засуджувати мене за такий вчинок та поливати брудом, послухайте, будь ласка, мою історію.

Декілька років тому мій син Петро одружився з Нелею. У жінки вже була дитина від першого шлюбу. Я не пхала носа у його родину. Він вже дорослий, сам розбереться. Я швидко знайшла спільну нову з невісткою та прийняла її дитину Миколку, як рідного онука. Дарувала хлопчику солодощі, іграшки, часто гуляла з ним в парку. Малюк називав мене бабусею. Ох, які то були чудові моменти.

Однак, шлюб довго не протримався. Неля звинувачувала мене у розлученні. А потім і сама дізналася всю правду. 

Тоді була неділя, вихідний день. У мене є традиція – робити на обід пампухи з борщиком. Запросила Нелю з Петром до себе в гості. Але вони приїхали заздалегідь. Сіли у кімнаті дивитися телевізор, а на кухню до мене підбігає Миколка:

– Бабуню, глянь, які я ключики маю! – радіє хлопчик та починає гратися Петровими ключами від квартири та машини.

– Онучку, віддай, будь ласка, ключики таткові. Це дуже важлива річ. Без них ви не потрапите додому та не заведете машинку.

Хлопчик кивнув та побіг у кімнату. Ми гарно погостилися, Неля ще привезла мені смачний тортик, який спекла вдома. Ось вони вже у коридорі, одягають курточки. Петро до кишені – а ключів нема.

– Миколко, хіба ти не віддав таткові ключики, як я просила?

– Сину, чому ти не послухав бабусю?

Ми тоді заглянули в кожен кутик квартири, але ключів ніде не було. Відсували шафи й килими, розкладали диван – марно. А тут Неля знайшла їх. Але чомусь у своїй сумочці.

– Ну чому ти мені голову морочиш? Не могла нормально сказати, що поставила ключі в сумку? – сердиться Петя. 

– Ти ж бачив, що я весь час була біля тебе, ми сиділи разом на дивані та дивилися телевізор. Миколка не дістав до неї, бо сумка стояла на полиці. Може, це ви поставили та просто забули сказати? 

– Ні, я ж була на кухні, робила пампушки.

– То може ви так просто хочете мене підставити, показати, що я крадійка? Так? Як це низько з вашої сторони. Доросла людина, а таку підлість робите! 

Неля голосно грюкнула дверима, навіть не попрощалася зі мною. А я навіть не знала, що і сказати  їй у відповідь.  А може, що це я дійсно просто забула, як поставила ключі до сумки?

Наступного ранку до мене зателефонував Петро:

– Ми розлучаємося. Я не дозволю, щоб моя жінка так зневажала стареньку матір. 

Я намагалася переконати сина, що це була звичайна сварка і треба негайно помиритися. Дійсно, через таку дурницю руйнувати родину. Однак, я дарма так думала. Того вечора пізно поверталася додому, у автобусі біля мене сіла молода білявка і про щось емоційно говорила в слухавку:

– Ну він її підставив. Повір, то я все вигадала. Бо він так прив’язаний до неї та дитини, що сам би не пішов. А я сказала – або він обирає мене або свою дурну корову та дитину. Так що можеш мене привітати, план спрацював на відмінно! 

Чомусь так стало гидко слухати ці плітки, що я спеціально пересіла на інше місце. А молода незнайомка тільки очі закотила та голосно цокнула. Я не звернула увагу на її слова

А через два тижні Петро сказав, що має для мене подарунок.

– Знайомся, це Лєра! – радісно сказав той і завів до моєї квартири ту саму білявку. Здається, що дівчина мене не пам’ятала. Але я одразу впізнала.

– Добрий день, я Лєра, – посміхнулася дівчина. Але мене ледь не знудило.

І тоді я все зрозуміла. Згадала ту розмову до найменшої дрібниці. Затягла Петра на кухню та зачинила двері:

– То це так ти від Нелі здихався? Вчинив, як справжній боягуз та невдаха. Негайно забирайся геть. Неля така хороша була, а ти глянь на цю ганчірку. Проміняв таку чудову жінку на дурну ляльку. Щоб ноги її більше не було у моїй квартирі. 

Лєра не одразу зрозуміла, що відбувається. Я, немов та фурія, вилетіла з кухні та відчинила перед нею двері:

– Вимітайся, бо тебе можна з мітлою сплутати. Давай, інакше твоїми патлами зараз під’їзд замітатиму. 

А потім викликала таксі до квартири Нелі. Дівчина спершу не хотіла мене пускати на поріг, але я згодом розповіла всю правду. Здається, що тоді я втратила сина, але натомість отримала хорошу доньку та онука. Так, я досі підтримую спілкування з Нелею та Мишком, часто запрошую в гості. А до Петра навіть не телефоную. Не так я виховала свого сина. Він обрав для себе слизьку дорогу та нікчемну жінку. Ні, таких горе-родичів я не хочу бачити. 

Жінка вчинила правильно? А що б ви зробили на її місці? Варто дати синові другий шанс?