Син з невісткою відверто були поганими господарями. Тому старенька мати вирішила їх провчити

Пані Орися самотужки виховувала сина Павлусика. Він був слухняним хлопчиком, у школі навчався на відмінно, відвідував секцію з футболу. Тільки була одна негативна риса – не любив прибирати. Навіть за печиво чи солодку цукерку не хотів брати ганчірку в руки. Але пані Орися не зважала на це. 

– Ну не всі чоловіки займаються хатніми справами, – виправдовувала жінка. 

Відтоді минуло 10 років. І Павлусик перетворився на справжнього Павла. Закінчив університет на червоний диплом, зараз працює заступником фінансового директора у банку. Давав гроші мамі на продукти, комунальні послуги, але ніколи та нізащо у світі не помив після себе кашку з-під кави чи тарілку після сніданку.

– Я поспішаю, мамо, – скаржився син, цілував пані Орисю в пухкі щічки та їхав на роботу.

Старенька махала йому рукою з вікна, а потім тихо зітхала та йшла на кухню – треба помити гору брудного посуду. 

А потім Павло привів додому Софію – красива білявка зі стрункою фігурою та білосніжною посмішкою. 

– Словом, ми вирішили одружитися. Але поки у нас нема грошей на окреме житло. Влізати у борги та брати кредит я не хочу, тим паче відсотки такі шалені. Тому ми краще у тебе поживемо рочок-другий. Як то кажуть, разом веселіше. 

А що робити жінці? Вона дала молодятам благословення. Добре, що у неї був “запасний” варіант, про який не знав ніхто – старенька однокімнатна квартира на Сихові. Колись дісталася у спадок від дідуся, він це житло ще за часів Союзу отримав на заводі. Однак, жінка знала, який її Павло “хороший” господар. А чи не буде Софія такою ж? 

Вночі їй постійно снилися жахи, як вона заходить у квартиру – а там бруд, бігають миші, таргани, на стелі висять павуки. Але не може вона єдиного сина залишити без даху над головою. Де він житиме? Поїде на вокзал чи у парку на лавочці? 

Тому вже через місяць Софія з Павлом розкладали речі у новій квартирі.

– Поки ви ще молоді, то живіть тут. Я інколи буду вас провідувати, заходити у гості, – казала жінка. 

– Дякую, мамо, ти нас врятувала! – міцно обійняв Павло матусю. 

Орися думала, що самостійне життя хоча б трішки навчить Павла відповідальності. Але дарма помилялася. 

Того вечора вирішила зайти до молодят у гості. Купила улюблений тортик та чай. 

– Ох, сину, що тут у вас коїлося. Викликай швидку, – пані Орися аж за серце почала хапатися та здавалося, що землі пішла з-під ніг. 

А на неї у квартирі чекав ось такий “сюрприз”: брудний килимок для взуття, який вже почорнів від бруду, заплямоване дзеркальце у косметиці. На кухні – плитка вся у жирі, розкидані коробки для піци та суші, улюблені вазони зів’яли. А вони ще й примудрилися чимось пропалити килим у вітальні. 

Зайшла у ванну, щоб умити холодною водою. А там таким сморід з туалету, немов його років 100 не мили. Стіни у плісняві, де-не-де грибок. А в пральної машинки зламався барабан.

– Це що тут відбувалося? Битва чи що? 

– Мамо, не драматизуй, все нормально, – байдуже відповів син. 

– Нормально? Ви що з квартирою зробили, іроди! Ні, я це так просто не залишу!

– Та чому ви так кричите? Все гаразд, викличемо клінінгову компанію, – обурювалася дівчина.

Тоді ж терпіння пані Орисі дало велику тріщину:

– Даю вам один день. Або ви тут наводите порядок або віддаєте ключі мені на руки й шукаєте іншу квартиру! 

Тоді голосно грюкнула дверима та поїхала додому. Ох, як вона сердилася на сина та невістку. Картала себе за такий вчинок. Інколи думала “а може я погарячкувала”, але перед очима миттю з’являлася брудна кухня. Ні, такого нахабства вона не буде терпіти навіть від рідного сина. 

Пані Орися дотрималася обіцянки – вже наступного дня стукала у двері молодятам. 

– Вітаю, проходьте. Давайте курточку, я її поставлю у шафу, – привіталася Софія.

– Не треба, сама повішаю, – різко відповіла жінка.

І здавалося, що вона потрапила у іншу квартиру – чисто, нема пилюки та коробок з-під їжі, гарно пахне, навіть нова скатертина лежить на столі. 

– Я приготувала на вечерю запечену курочку.

– А я після неї у лікарню не потраплю з отруєнням, – саркастично запитує свекруха.

– Мамо, не сердься на нас, будь ласка. Обіцяю, що ти бачила таку квартиру вперше та востаннє, – тихо промовив Павло. І ще зробив такі оченята, як у кота з мультфільму “Шрек”. 

Того вечора пані Орися поверталася додому щасливою – їй вдалося навчити сина та невістку, як правильно господарювати вдома. І навіть, якщо це було досить різким методом. Здається, що після такого “візиту” Павло ще довго пам’ятатиме її слова. 

А ви підтримуєте такий вчинок матері? Вона зробила правильно?