Терпіти таку нахабну поведінку свекрухи я більше не могла. Тому вирішила її добряче провчити. І мій план спрацював на ура!

Нахабності моєї свекрухи не було меж. Вона завжди норовила запхати носа у наші з чоловіком справи. Все дивилася, які ми продукти їмо, яким порошком речі перу, як одяг складаю у шафу. Та найгірше – вона діставала своїми питаннями про дітей:

“Ну знаєш, тобі вже 25, треба про дитинку задуматися”

“Ой, а у моєї сусідки такі онуки гарненькі. Ох, коли я вже буду немовлятко бавити?”

“Лізо, щось ти набрала. Невже у животику хтось живе?!”

Однак, це тільки був початок. Раз пані Ярослава прийшла до мене, притарабанила якісь чаї та незрозумілу квітку:

– Це не просто вазонок, а квітка плодовитості. Треба її поставити біля твого ліжка. І обов’язково дивитися, якщо зацвіте квіточка – то буде скоро дитинка! А ось чай, його треба пити тільки зранку. То такі трави, вони допомагають тобі швидше завагітніти! 

Я вже думала, що то старечий маразм. Просто ми хотіли спершу стати на ноги, трішки назбирати грошей, купити машину зробити ремонт. Ну як мала дитина буде жити у квартирі, де постійно шумить дрелька та пилюка від матеріалів? 

У вересні 2021 у нас народилася донечка, назвали Софійка. Раділи всі, крім свекрухи. Вона постійно до мене підходила та перепитувала “А я вираховувала дату, у вас мав народитися хлопчик!”.

Та я не зважала, мені головне, що донечка народилася здоровенькою. Для мене її такі зауваження були дурним сном рябої кобили, не більше. 

Потім свекруха почала мене діймати іменем. Казала, що Софія не личить. І треба щось таке, яке притягуватиме їй успіх, гроші та славу.

– Ось я прочитала, що ці імена дуже гарні. Тетяна, Олена, Антоніна, Василина! О, це мені найбільше сподобалося – Аделаїда, – каже так солодко і підморгує мені. 

Мені хотілося покрутити пальцем біля скроні на таку пропозицію. Добре, що чоловік мене у цьому підтримував та казав не зважати на це. Головне, що нам подобалося ім’я. 

Однак, десь місяць після народження свекруха почала дуже часто до нас приїздити у гості. І особливо тоді, коли Софійка йшла на денний сон. 

– Ой, ну я знову не встигла. Ну, нічого, я тоді піду та щось вам приготую, а ти відпочивай! 

Я сподівалася, що свекруха нарешті спокійно буде ставитися до нас, але марно. Вона ніби навмисне грюкала баняками, вмикала телевізор на кухні, голосно говорила по телефону. І Софійка не могла нормально спати, плакала, вередувала. Я лиш її заколисала – знову з кухні “бабах!”. 

Тому я вирішила провчити таку горе-бабусю. Знала, що пані Ярослава має прийти рівно о 1 годині до нас. Вже чую, як підіймається ліфт. Накинула курточку, взяла сумку, взула черевики та зустрічаю свекруху:

– Ой, нарешті ви прийшли! Я вас так чекала.

– А ти куди? Щось термінове? 

– Так, мені треба побігти у поліклініку, взяти довідку, а потім ще в ЦНАП зайти, там якихось паперів не вистачає. Далі купити ліки в аптеці, підгузки, продукти додому. Посидите з Софійкою? 

Свекруха розгубилася, але я взяла її під руку та провела до кімнати, а сама розвернулася та втекла геть. Насправді, ніякі довідки та папери мені не були потрібні, а продукти чоловік обіцяв купити після роботи. Я зайшла у гості до своєї подруги, ми разом пішли у кафе. Ох, як приємно було відпочити від цих турбот та набридливої родички. Я ще й навмисне відключила телефон.

Приходжу додому, відчиняю двері і на мене немов фурія налітає свекруха:

– Чому ти так довго? 

– Ой, ви уявляєте, така черга була в магазині! А ще з паперами довго розбиралися. І, як на зло, телефон розрядився.

– Я тільки на кухню робити чай – а вона плаче! Ніяк не могла заколисати! Ще й сусід вийшов з собакою гуляти, вона так гавкала, а я ж вікно відчинила у кімнаті. То вона знову почала плакати, як та сирена! Боже, я так втомилася, всі заспокійливі випила! – бідкається свекруха та хапається за серце. 

Я співчутливо кивала, але в голові була фраза “єс, єс, я перемогла!”. Свекруха навіть не залишилася на чай, одразу забрала речі та поїхала геть. Звісно, цією чудовою новиною я поділилася з чоловіком.

– А я тобі казав, що так давно треба було зробити. А ти не хотіла мене слухати. Тепер ми провчили маму і в нас буде багато часу на себе та дитинку, – підморгує чоловік. 

Тепер свекруха завжди телефонує та запитує, коли можна прийти в гості. І головна її умова – аби я нікуди не йшла геть, бо вона не витримає і 5 хвилин з Софійкою в одній кімнаті! Тримається за мене, як за рятувальну соломинку. 

Раз, правда, вона запитала “а ви другого не плануєте?!” то я з посмішкою відповіла “хіба, якщо ви з Софійкою будете більше часу проводити, щоб я могла з немовлятком дати ради.” То тепер для свекрухи ця тема табу назавжди. 

Любі жіночки, ви хоча б раз провчіть своїх нахабних свекрух. Гарантую, що цей урок вони запам’ятають надовго та не будуть тицяти свого носа  ваші справи!