Того дня я наготувала багато страв на перед, щоб ми з чоловіком мали що їсти. Однак, ввечері відчиняю холодильник – а там порожньо

Я народилася та виросла у невеличкому селі. Однак, завжди мріяла переїхати до столиці. Тому після 11 класу я вступила до медичного університету в Києві. Саме там, за студентською партою я зустріла свого чоловіка Андрія. Розуміла, що це справжнє кохання. Тому у нас все так швидко закрутилося, що він незабаром зробив мені пропозицію. 

Ми тоді були студентами, тому весілля зіграли скромне, запросили тільки найближчих родичів. На щастя, у Андрія була двокімнатна квартира та я переїхала жити до нього. Однак, ми там мешкали не самі – у сусідній кімнаті жила його сестра Валентина. На жаль, з нею мені не вдалося знайти спільної мови. 

Річ у тому, що Валя ставилася до мене зверхньо. Спершу вона просто жартома називала мене “селючка”. Правда, потім цей жарт переріз в образи та докори. Завжди нагадувала, що я повинна їй дякувати за те, що пустила жити у квартиру. Байдуже, що всю хатню роботу виконувала тільки я. Мені ніхто навіть “спасибі” не сказав. Часто ситуації були настільки абсурдними, що Валя погрожувала:

– Я взагалі тебе зараз прожену геть! Ти тут не маєш жодного права щось говорити чи перечити мені!

Андрій спершу намагався нас помирити, але потім просто втікав від сварок. Часто затримувався на роботі або ж проводив час з друзями, поки я виживала у квартирі. Мені було дуже важко, я плакала. Але сподівалася, що все налагодиться та Валя мене полюбить.

Того дня я приготувала домашній борщик, пампушки, голубці та запекла курочку. Наробила стільки страв із запасом, щоб догодити чоловікові. Однак, відчиняю ввечері холодильник – а там порожньо. Виявляється, що у гості приходили друзі Валі та дівчина всіх пригостила. Але це були мої страви, вона навіть не платила за продукти!

Андрій прийшов з роботи дуже сердитим. І я потрапила йому під гарячу руку. Намагалася пояснити, що його сестра так нахабно вчинила зі мною. Але чоловіка ще це більше розлютило. Він почав мені дорікати, що це я навмисне наговорюю на його сестру і сама винна.

– Знаєш, забирай свої речі та їдь до свого села! Мені така жінка, як ти, не потрібна! – кричав Андрій. 

Я у сльозах почала збирати речі. Викликала таксі та поїхала на вокзал. На щастя, я встигла сісти на останній автобус до села. Звісно, що моя мама не знала, що я приїду, а на дворі вже була майже 12 ночі.

– Донечко, що трапилося? – розпитувала мене ненька. Я не витримала та на емоціях все розповіла. 

Так минув тиждень. Андрій ще жодного разу до мене не зателефонував. А нещодавно до нас приїхала свекруха, пані Галина. 

– Будь ласка, повертися додому! Адже без тебе Валя з Андрієм просто пропадуть!

– Ні, досить. Я подаю заяву на розлучення!

Мені всього 20 років. Я ще встигну досягти успіху у своєму житті. Однак, не збираюся терпіти таку нахабну родичку. 

Дівчина вчинила правильно? Можливо, варто дати чоловікові другий шанс?