– Ти це навмисне зробила?! – дорікала свекруха, коли побачила свою оновлену дачу

У свекрухи за містом є невелика дача. Всього дві кімнати для спальні, ванна та кухня. Пані Яна там вирощувала квіти, мала теплиці з помідорами, огірками, ще кущики ожини та чорниці росли. Вона ледь не щотижня їздила на “господарку”, ще й мене з чоловіком часто кликала. Ну так, спершу пропонувала шашлики посмажити, а коли заїздили на дачу – давала у руки лопату і бігом на грядки. А потім весь багажник закидала овочами та фруктами. 

Однак, цієї осені вона захворіла, ми аж операцію родили на серце. Тому про дачу пані Яна забула. Точніше, я змусила її забути про той город.

– Відвезіть мене на дачу, там грядки треба прополоти.

– Куди вам на город? Сидіть вдома, у вас серце хворе.

Чоловік обіцяв, що вирішить цю проблему з матір’ю. Адже вона ледь на ногах може стояти та до туалету пройтися, а тут на дачу рветься з таким запалом. 

Одного вечора приходить до мене аж світиться від щастя. І тримає у руках ключ:

– Знаєш, що це? 

– Поняття зеленого не маю.

– Дача! Мама віддала нам свою дачу. 

Тоді я видихнула з полегшенням – нарешті свекруха схаменулася. Просто я хочу, щоб вона спокійно провела свою старість, а не загиналася під тачкою. Бо одного разу прямо на городі попаде на той світ!

На вихідних ми поїхали за місто, щоб поприбирати у хаті та розчистити город. Я вибрала останні помідори та огірки з теплиці, щоб не згнили, позбирала квіти у букет, закрила сарайчик, щоб не дай Боже нічого не викрали. 

Думали, що на літо поставимо там басейн для дітей, чоловік марив про сауну та альтанку. Друзі приїжджатимуть у гості, будемо тут шашлики смажити та пісні співати. Ох, ну на таку дачу тоді гріх скаржитися, правда? А овочі та фрукти не проблема – ми достатньо заробляємо та живемо біля ринку. Тому можемо самі купити необхідні продукти. Бо після “подаруночків” свекрухи ми машину могли цілий день мити від бруду та землі. 

Тиждень тому свекруха згадала, що забула на дачі щось ну дуже важливе. Чи то книгу або ж одяг – толком не пояснила, але обіцяла, що тільки туди-сюди поїде. Я не могла їй скласти компанію, бо вдома було багато справ, чоловік на сервісі ремонтував машину. 

І ось 8 вечора, я готую курочку з картоплею. Чоловік зі дітками руки миють та сідають до столу. І тут до квартири вривається свекруха:

– Ти що, дурепо, натворила з дачею? 

Звісно, що дітям не обов’язково бачити такий “цирк”, тому чоловік відвів їх до кімнати та вимкнув мультики. 

– Мамо, ти про що? 

– Я була на дачі! Де моя теплиця? Де мої квіти? Ти що там наробила?!

– Але ж ви самі віддали нам дачу…

– Віддали, щоб ви за нею доглядали, за городом слідкували.

Так от чому пані Яна так легко відмовилася від свого “скарбу”. Хотіла просто всі турботи скинути на мої плечі.

– Але ж ви знаєте, що у мене були інші плани. Навіщо той город та теплиці? Краще діткам поставити басейн.

– Ну тоді ноги твоєї не буде на дачі. Переступиш поріг – я на тебе пса нацькую. Радійте, що я на вас не подала до суду за крадіжку.

Ось  фокуси-покуси. Я заклякла на місці, чоловік від такого “дякую” втратив дар мови. Тільки на задньому фоні грала музика з мультфільму. 

Свекруха тепер зі мною не розмовляє. Рознесла плітки по всій родині, мовляв, я спеціально у неї дачу хочу забрати. Хтось її підтримав, інші мене захистили. То таку “підтримку” пані Яна також у вороги народу записала. 

Та нехай подавиться тими грядками, мені до них діла нема! І “дача” – гучно сказано, там ремонт вже років 30 ніхто не робив, навіть мережа нормальна не ловить. 

Але хіба вона не розуміє, що зараза той город для неї тягар? Хоче собі спину надірвати? 

Вже не знаю, що робити. Бо чоловіка досі смикає поїхати машиною на дачу. А він відмовляється, бо йому також набридла ця епопея. 

Що б ви зробили на місці дівчини? Варто допомагати матері чи забути про дачу?