Я вирішила провчити чоловіка та не виконувала хатні обов’язки. Адже його відношення щодо грошей та родини мене дуже засмучує!

Знаєте, хочу вам розповісти одну історію. І щоб ви запам’ятали та винесли один урок. 

З Марією я познайомилася ще на 1 курсі університету. Ми якось швидко потоваришували, ще й жили в одній кімнаті в гуртожитку. Разом готувалися до семінарів, екзаменів. Моя мама передавала для нас з села різні продукти, а тато Марії зробив нам невеликий ремонтик та дістав безкоштовно нові ліжка. 

Після закінчення університету ми ще орендували разом квартиру, працювали. Я влаштувалася на невеличку фірму бухгалтером, Марія підпрацьовувала офіціанткою та ще прибиральницею у кафе. Так у нас життя крутилося, вирувало. Були моменти, коли ми взагалі навіть на нову туш чи куртку скидалися навпіл та їли Мівіну. 

Але згодом життя налагодилося, Марія вийшла заміж за Павла. Він хлопець хороший, працював колись у тому ж кафе барменом. От я бачила, як у нього очі горіли, як він от так переживав за Марію. Як ніжно обіймав, допомагав куртку одягнути, шарф замотати. Приносив їй як не шоколаду, то невеличкий букет з квітів. 

За рік вони одружилися, Марія народила сина Мишка. Звісно, я пішла за хрещену матір. І дивлюся, що у неї помалу життя пішло вверх. Вони вирішили з чоловіком відкрити власний бізнес, спершу це була невелика кав’ярня з кексами. Потім взяли в оренду приміщення, одне, друге. Зараз у них два ресторани у Львові, Марія взагалі не працює. От від слова взагалі – за неї їсти готують, дитину бавлять, навіть водія власного має аби їхати на шопінг. 

А я щось проґавила свій шанс на щасливе життя, вийшла заміж за одногрупника Дмитра. Він хлопець хороший, але трохи вітряний. То він хоче займатися виготовленням дверей, відкладає гроші на бізнес, а потім в один момент заявляє. що він вклався у якусь фінансову піраміду. Тоді ми були майже на межі злиднів, добре, що батьки допомогли. Навіть власного житла ми не маємо по суті – двокімнатну квартиру віддала моя мама, сама переїхала до села. Але ні ремонту, ні нормальних меблів від Дмитра я не дочекалася. 

Я казала чоловікові, що треба трохи братися за голову, адже у нас скоро народиться друга дитина. Ми й так живемо не на широку ногу, а тут ще малюк буде. Однак, Діма думає, що його зарплата водія таксі нам всіх прогодує. Ну от купувати одяг на секонді чи макарони по акції для нього це нормально! Він нічого страшного у цьому не бачить!

А мені, як жінці, дуже образливо. Я дивлюся на Марію, згадую, як ми двоє жили разом. А тут ніби доля повернулася до мене іншим боком та все добро віддала їй. Ось так буває – двоє працюєте, разом їдете до чогось кращого, а у тому кращому житті місце тільки для одної людини. Дуже образливо…

Думала провчити Діму, дати йому такого доброго копняка для стимулу. Постійно наводила в приклад Марію, ми навіть як приходили у гості, то я завжди казала “дивися, як вони гарно живуть. я також хочу” а чоловік все закочував очі. Потім взагалі вирішила забити на господарство. Ні, ви не думайте, у мене вдома чисто, прибрано, дитина нагодована. Просто я не готувала вечерю чи сніданок, не чистила його взуття та не прасувала светри. “Забувала” дали в лоточок на нічну зміну якийсь перекус. Після роботи на чоловіка чекали порожні каструлі та черствий хліб. 

Діма взагалі нічого не прагне у цьому життя. Є робота, є квартира, є гроші та родина. Але він не помічає (або ж удає) що у квартирі треба давно зробити ремонт, що дітям треба купити новий одяг, а про себе я вже мовчу. Мені дуже образливо, що чоловік знецінює мене та нашу родину. 

А ось Марії по доброму заздрою. І часто уявлю себе на її місці. От мені так хочеться бодай день пожити у її шкурі, відчути всю цю розкіш. 

Тому хочу сказати одне – лобі жінки, краще дивитися чоловікові у гаманець, коли виходиш за нього заміж. Інакше замість казки про принцесу у вас буде типове життя Попелюшки. 

Як жінці налагодити своє життя?