Мої батьки рік тому подарували мені невелику однокімнатну квартиру у Львові. Мовляв, навіщо їх єдина донечка буде тіснитися на орендованій квартирі чи в гуртожитку. Ще й до університету 5 хвилин пішки. Я довго не могла повірити у таке щастя.
Ще на першому курсі почала зустрічатися зі Степаном, ми були в одній групі. Знаю, що він хлопець приїжджай, з якогось села. Спершу він залишався у мене ночувати, а потім взагалі забрав всі свої речі з гуртожитку та переїхав до мене. Так сказати, ми перейшли на новий рівень стосунків. Однак, швидко пожаліла, що взагалі пустила його на поріг.
Наприклад, на кожне свято він влаштовує мені скандал, бо я купую йому дешеві подарунки. Светр за тисячу гривень – це дурниця для нього, хоча я довго відкладала на цю річ. Замість “спасибі” чую докори, що я погана дівчина.
А місяць тому вирішили зробити невеличкий ремонт. Купили ліжко більше, нові меблі та деяку сантехніку. Але за все платила я, бо у Степана “фінансові труднощі”. Пропоную піти на роботу – не хоче. Тільки чую від нього порожні обіцянки “завтра піду”. Кожна співбесіда у нього закінчувалася однаково – там погані умови, там низька зарплата, а туди треба їхати з пересадками. Добре, що мої батьки раз в тиждень передають нам продукти з городу. А про рідню хлопця я нічого не чула і не знаю. Здається, що вони взагалі забули за свого сина. Жодного разу не приїхали провідати чи хоча б зателефонували.
Ось два тижні тому моє терпіння дало велику тріщину. Вже не згадаю, через що ми конкретно посварилися, але я зібрала всі його речі та викинула через балкон. І знаєте, аж легше на душі стало. Немов камінь впав. Ніхто не бурмоче під носа, не дорікає поганим борщем, нема розкиданих речей на підлозі. Тоді зрозуміла, що мені набагато краще жити самій. Після навчання переглядала улюблені серіали чи фільми, багато гуляла з подругами та просто насолоджувалася кожним днем.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Вчора вечері у двері хтось постукав. На порозі стояв Степан. Купив жалюгідний букет з троянд та найдешевший торт в магазині. Впав на коліна та просив вибачення. Мовляв, усвідомив свою помилку та хоче повернутися до мене. Але я знаю справжню причину – його виселили з гуртожитку і зараз він не має де жити. І згадав про мене. Ну, точніше, про мою квартиру.
Я так втомилася слухати його порожні обіцянки, що нахабно зачинила двері перед його носом. Він ще довго плакав, але коли я пригрозила поліцією – пішов геть. Вистачило з мене такого горе-сусіда. Поруч зі Степаном почувалася не коханою дівчиною, а справжньою рабинею. Ні, я не дозволю витирати ноги об себе. Хочу, щоб мене цінували, кохали та піклувалися, адже заслужила!
Дівчина вчинила правильно? Ви погоджуєтеся з такими словами?
