Тоді була п’ятниця, вечір. Христина хотіла прийняти теплий душ та піти спати. От тільки зняла халат – а на телефоні з’явилася смс-ка від незнайомого номера. “Вашої мами не стало” – коротке повідомлення світилося на екрані. Спершу дівчина не могла у це повірити. Може, їй це просто сниться? Вмила обличчя холодною водою, взяла телефон – ні, повідомлення досі висвітлювалося на екрані.
Христя одразу зателефонувала братам і сестрам. І всі в один голос підтвердили, що вони отримали таке ж повідомлення з незнайомого номеру.
– Може, то хтось так вирішив з нами пожартувати? Я бачила, що багато дітей так “пранкують”, – каже молодша сестра Іра.
– Ні, з таким не можна жартувати! Завтра їду в село, першою маршруткою!
– Ми приїдемо також. Може, варто поліцію викликати? – перепитував старший брат Василь.
– А раптом це викрадачі? І зараз скажуть за гроші, – висунула свою теорію ще одна молодша сестра Ярина.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Разом з Христиною поїхав її чоловік, Петро. Всю дорогу він тримав жінку за руку, намагався заспокоїти. Вирішили своїх дітей не брати у село, а залишити на свекрів. Навіщо дітей засмучувати такою трагічною новиною?
Петя казав, що все буде добре і що не варто нервуватися. Але як можна розрадити людину, яка втратила рідну матір? Вже від зупинки Христя аж бігла на підборах. Біля хати помітила машину старшого брата Василя, молодших сестер Ярину та Ірину. Середній брат Мишко обіцяв приїхати пізніше.
– Де вона? Що трапилося? Ви поліцію викликали?
– Не повіриш – вона на городі. Бур’яни сапає, – сміється сестра Ярина.
– Ярино, це не смішно!
– А ти не віриш? Йди, до грядок з квітами, вона там стоїть. Жива-здорова, пісеньку наспівує собі під носа, – жартує Іра.
Христя почимчикувала на город. Нові білі туфлі були всі у багнюці, джинси заплямувались, а до куртки причепилися реп’яхи. Але от її мама, у кожусі, хустина на голові. Тримає сапку та махає доньці рукою “привіт”.
Дівчина перше подумала, що то просто розіграш і вони всі змовилися.
– Мамо, а що за…Ми думали, що ти…
– Йди до хати, зараз все поясню. А це, з погреба візьми варення.
Христя декілька секунд покліпала очима. Ще вчора їй прийшло повідомлення, що мами не стало.. А тут вона просить її принести якусь банку варення з льохи!
“Я певно, дуже перетрудилася. Треба випити якісь заспокійливі ліки або взяти відпустку. Бо вже помалу втрачаю здоровий глузд” – бурмотіла під носа Христя.
У вітальні діти помітили великий стіл. На ньому було безліч страв – картопля запечена, курячі стегенця, різні салати та навіть пляцок “Спартак”. Ніби хтось дійсно готувався до поминок, але якась атмосфера була надто святкова.
– О, всі дітки в зборі. Молодці, що приїхали, – заходить мама до кімнати та знімає хустину.
– Мамо, що за дурні жарти?
– А то я так вирішила перевірити, хто на мої поминки приїде. Бо то дуже приємно, коли рідні діти забувають про мамине день народження!
Всі перезирнулися у кімнаті. Зовсім забули, що буквально 2 дні тому у їх мами було день народження, ювілей – 60 років.
– От бачите, ніхто до мене не зателефонував, не привітав. Але як за поминки дізналися – то кулею прилетіли.
Тепер Вася, Христя, Міша, Ярина та Іра стояли і мовчали, немов води у рота набрали. Дійсно, останнім часом вони мало бачилися, ніхто не телефонував. Немов забули, що вони – одна родина.
– Мамо, вибач, просто у мене була конференція.
– А я їхав у відрядження до Києва.
– А в мене син захворів, я всю ніч не спала.
– Я не хотіла вас налякати. Просто знаєте, це повідомлення було єдиним способом зібрати вас всіх тут вдома. Знову посидіти, як у старі-добрі часи за столом, послухати, як життя молоде.
Дівчата не втримали і заплакали. Так стало соромно, що вони геть забули про свою стару матусю. А вона сама, у цій великій хатині. І їй так самотно
– Вибач! Ми більше так не будемо, обіцяємо! – в один голос крикнули діти
– Я на вас не серджуся. просто так сумую. ви рідко приїжджаєте у гості.
Тоді для всіх дітей це був урок – про матусю не треба забувати! І щотижня у хаті тепер чути галас – вся родина знову зібралася за святковим столом. Тільки цього разу вже без нагадування та повідомлення…
А як б Ви відреагували на таке “жартівливе” повідомлення?
