Я знаю справжню ціну грошам. Тоді була криза, маму звільнили з роботи і нашу родину утримував татусь. Він працював інженером, а потім ще залишався на заводі охоронцем. Бувало, що додому прийде всього на декілька годин, щоб виспатися.
Звичайна шоколадка для мене з сестрою була справжньою розкішшю. І поки інші подруги хизувалися новим одягом, моя мама перешивала свої сукні під мене. А потім ще й сестричка Марта доношувала їх. А про відпочинок у Єгипті чи Одесі ми навіть не заїкалися.
До речі, я з 14 років знаходила собі різні підробітки – репетитор з англійської мови, нянька чи офіціантка. І поки мої однокласники влітку безтурботно відпочивали, я працювала. Ні, не скаржилася, адже розуміла, що ці гроші йдуть у родину. Наприклад, купила собі телефон (правда, вживаний, але у хорошому стані), сестрі м’якого ведмедика, 3 великі шоколадки “мілка” та ще пакунок печива “день та ніч”.
Коли мені виповнилося 18 років, у нас налагодилася ситуація з фінансами. Тато з другом відкрили невелику точку на базарі та продавали овочі, а потім розширили бізнес. Зараз продають ще солодощі, різні кавові напої, сухофрукти. Возять з Польщі, Німеччини та Італії. Загалом, у них майже 5 магазинів по всьому місті та одне шатро на базарі. В день можуть заробити хоть 10 тисяч гривень.
Ми переїхали у великий будинок за містом. Тато ще купив собі позашляховик, а мамі – ауді. З салону, до речі. Нам привозив дорогі парфуми, косметику, брендовий одяг. Але натякав, що гроші треба ще самотужки заробляти, бо нічого на голову не падає. Я влітку працювала на базарі (на татовій точці), а сестра – у магазині. Тоді тато перетворювався на сурового директора, нам прилітало на горіхи за кожну прораховану копійку:
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Штрафую тебе на 50 гривень, бо ти відійшла від прилавка!
– Але тату, я хотіла в туалет…
– Тут я тобі не тато, а Павло Володимирович. І не переч мені!
Однак, через декілька місяців така ситуація вийшла за рамки адекватного прийняття. А все через моє весілля. Річ у тому, що нам тоді було не по кишені власна квартира, а жити на орендованій не хотіли. Думали, що батьки нам допоможуть, у них є гроші.
– Я дам тобі гроші, але під виплату. І нехай твій чоловік у мене вантажником працює, так борг швидше повернете, – сказав тато.
Іншого варіанту у нас не було, тому погодилися на такі умови. Ледь виплатили батькові борг за квартиру. І це при тому, що ми купили кімнату-студію у спальному районі, у старій хрущовці, де нема місця навіть для машини.
Зараз у мене двоє дітей, я вагітна втретє. І не знати, чи зможемо переїхати у краще, просторіше житло. Ще й Марта зараз виходить заміж та їй також потрібна фінансова допомога. Добре, що її свекри можуть заплатити за таке свято.
Однак, нашим батькам відверто начхати. Вони їздили у Єгипет, Туреччину, тато відкрив декілька нових магазинів у сусідніх селах. Знаю, що через гроші посварився зі своїм другом та зараз вони через суд ділять прибуток.
І поки я на старенькому опелі відвожу дітей до садка, мої батьки ні в чому собі не відмовляють. Онукам передають хіба шоколадки та олівці для малювання. Хоча мама знає, що я купую одяг у секондах.
Мій чоловік збирається їхати закордон на заробітки, бо грошей обмаль. Тим паче нестабільна ситуація у країні. А що нам ще робити? Краще вже кредит у банку взяти, ніж просити у моїх батьків.
Не дарма кажуть, що гроші змінюють людину, дуже розчарувалася у батьках. Але сподіваюся, що я не перетворюся на них та гени не зіграють зі мною злий жарт!
На вашу думку, варто попросити допомоги у батьків? Чому?
