Оксана зустрічалася з Олегом й обіцяла йому, що дочекається його з армії. Проте за півтора року дівчина завагітніла від іншого й народила дитину. Батько немовляти не бажав брати на себе відповідальність, тому молода матуся залишилася одна. Вона б хотіла знову бути разом з Олегом, але він не міг пробачити їй зраду.
З того часу пройшло чотири роки. Хлопець після тривалих пошуків вирішив, що готовий дати Оксані другий шанс. Здавалося, все налагоджується. У сім’ї народилися ще двоє дітей. Олег був чудовим батьком, але не для своєї пасербиці. З нею у нього були напружені стосунки. Дівчинка постійно нагадувала йому про зраду Оксани, тому викликала негативні почуття.
Після закінчення школи Оленка вступила в інститут й переїхала в місто. Звідти вона повернулася при надії. Вітчим розлютився й вигнав пасербицю геть, мовляв, він не терпітиме цієї ганьби і не збирається забезпечувати чужу дитину. Матір навіть не намагалася стати на захист доньки.
Наступні кілька років для Оленки були складними. Їй доводилося поєднувати навчання, роботу й виховання дитини. Дівчина ледь зводила кінці з кінцями, але нікому було їй допомогти. Отримавши диплом, вона змогла влаштуватися на роботу в перспективну фірму. Через деякий час вона зустріла хорошого чоловіка і вийшла за нього заміж. У молодого подружжя народився син. Вони прожили разом багато років, поки чоловік не пішов на той світ через важку хворобу.
Оленка залишилася одна у своїй розкішній квартирі. Діти лише час від часу навідували її, адже у кожного було своє життя. Матір пішла на той світ багато років тому, а з вітчимом пасербиця не спілкувалася.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Одного дня Оленка випадково натрапила на Олега поблизу місцевого супермаркету. Він сидів під дверима і…просив милостиню. Виявилося, що чоловік на старості літ залишився нікому непотрібним, навіть своїй рідній дитині.
Жінка запропонувала чоловікові завітати до неї в гості. Вдома за чашкою чаю вітчим мовив:
– Оленко, ти вибач мені за те, що я прогнав тебе з дому…Мені так соромно.
– Я не тримаю на вас зла, – відказала жінка.
Пасербиця вийшла з кімнати, а повернулася з альбомом в руках.
– А ви пам’ятаєте це фото? – запитала вона.
– Так, тут тобі виповнилося 4 рочки.
– І ви подарували мені плюшевого ведмедика.
– Ти не забула? – здивувався Олег.
– Не забула, – усміхнулася Олена.
Вітчим розчулився. Сльози котилися з його очей, але на душі панувало тепло й радість. Він давно не відчував себе потрібним…
А як ви вважаєте, чи може чоловік полюбити чужу дитину так, як свою рідну?
