– Ноги моєї там більше не буде! – кричала з порогу моя мама. Тоді я зрозуміла, що справи кепські та подзвонила адвокату

– Все, ноги моєї більше не буде в тій хаті! – чую, як з коридору доноситься сильний голос мами. Так вона приїхала з “відпочинку” в селі.

– Знову тітка Галя? 

– Вже все село знає, яка я погана, а вона біла та пухнаста. Навіть голові сільради на мене донесла. От і їй влаштую! 

Епопея з хатиною триває рік. Чи більше, вже не згадаю, коли почався відлік. 

Річ у тому, що моя покійна бабуся Олена залишила у спадок хату – два поверхи, літня кухня, пай, город, сад та ще невелика баня. Я все дитинство обожнювала гостювати в старенької в хаті. От рано прокидаєшся – а там вже курочки бігають, корівка на пасовищі, кролики в стайні. Поруч річка, ми там з сусідськими дітками любили купатися та рибу ловити. 

А які в бабусі росли черешні – словами не передати! Я раз залізла на верхівку дерева, ногу зламала. Ну, зате скуштувала ягідки. 

У 2014 (я тоді якраз закінчила університет) моя мама поїхала на заробітки – самі розумієте, в країні була криза, їй зарплату не платили, ходила з порожніми кишенями. А сусідка з села сказала, що у Польщі багато роботи, є попит, зарплата, дають будинок для прожиття. От мама зібрала речі та вже через 2 тижні поїхала геть, я їй допомогла з документами. 

А її молодша сестра, тітка Галя, залишилася в селі. Вона доглядала за бабусею, поралася по господарстві. Я час від часу з дітками приїздила в село, аби їй допомогти. Мама раз у місяць стабільно перекидала тітці кошти – на ліки, ремонт, одяг, комунальні послуги. 

– Не можу фізично допомогти, то хоча б дам якусь копійку зайву на будинок, – казала мама. 

Я також намагалася якось старенькій допомогти. Наш кум зробив бабусі операцію, вона лежала в окремій палаті, найкраща лікарня. Разом з чоловіком Петром купили тітці в хату нові меблі на кухню, перекрили дах та новий паркан поставили. Старий був дерев’яний та тримався на доброму слові, а ми залили новий, з бетону та каміння. 

– Ну яка ти в мене помічниця, – радісно щебетала тітка. 

І знаєте, вона трохи так розслабилася. Звикла, що я можу приїхати та всю роботу за неї зробити. Якось питає за столом:

– Серденько, а твій чоловік не може мені путівку до санаторію дістати? 

– Не знаю, просто у нас нема знайомих.

– Ну бабі ви операцію зробили, а про мене не можете подумати? Я також не молода. Щось серце так пустує. І голова болить. Ой, принеси ліки, бо скоро Богові душу віддам! 

Так тітка Галя помалу сідала мені з чоловіком на голову. То серед тижня попросить приїхати, бо їй погано, то треба терміново заплатити їй за кабельне, бо не може додивитися серіал. Я вже не брала від неї слухавку, чесно. То тітка Галя мамі пожалілася, що я нічим не допомагаю.

Ситуація загострилася після того, як бабусі не стало. Тітка вже на похоронах казала сусідові, аби він їй починав ремонт робити. Земля ще не затверділа, а тітка таке казала. От моя мама вирішила поділити все справедливо:

– Я купила холодильник, давала гроші на ліки та комунальні послуги. Моя донька та зять тут також порядок наводили. Ремонти робили, тут дах, паркан, кабельне, телевізор, вся кухня. Ти хоча б продай пай та частину городу, віддай нам кошти. А цю хату залиш собі. 

А тітка почала такий скандал робити, що все село чуло. І їй стало совісті ще пліткувати, що ми такі нахабні родичі, ні копійки не давали, а зараз її прогнати хочемо.

А нам ці гроші дуже потрібні. Мама вже старенька, не хоче більше їхати в Польщу. У нас кредит за машину, скоро третя дитинка з’явиться. Самі розумієте, які це витрати. 

Мама буде жити у нас, за малюками доглядатиме. Але бачу, що з такою сусідкою нам з чоловіком треба буде шукати нову роботу! Або ж самим їхати в Польщу. 

І от востаннє мама приїхала – її навіть тітка на поріг не пустила, а сусіди косо дивилися. Заслужили за роки на таку “подяку.”

Що б ви зробили з такою нахабною родичкою?