Всю молодість витратила на розваги. А зараз жалію, що не думала про родину

Під час кожного застілля я чула від родичів “бідолашка, так тебе шкода”. Запитаєте чому? Просто у 25 років я не мала ні чоловіка, ні дітей. Чесно кажучи, така поведінка мене відверто дивувала. Адже хіба це найголовніше у житті? 

Ще з часів шкільної парти вирішила для себе не одружуватися. Вважаю, що шлюб – це добровільне рабство. Ну, словом, почалося запальне життя. Поки інші подруги борщі варили для чоловіків, я розважалася у нічних клубах, відпочивала закордоном та просто насолоджувалася безтурботністю. Ні, свою молодість я не хочу загубити у хатніх клопотах та підгузках. Тим паче шкода фігуру псувати. 

До речі, залицяльників у мене було стільки, що я на пальцях десяти рук не перерахувати. Хтось дарував красиві троянди, інший – шубу, другий міг взагалі розщедритися на путівку в Єгипет. А що мої подруги? Осіли вдома, немов ті курки-насідки, а море бачили хіба в географічному атласі. Глибоко в душі я їм співчувала. Не там щастя вони шукали!

У 30 років я вирішила зупинитися. Знайшла чудову роботу, купила квартиру, машину. Ще й відкрила бізнес – невеличкий магазин косметики та парфумерії. Не заперечую, що тут не обійшлося без допомоги своїх кавалерів. А ви б не відмовилися від такого шансу? 

Правда, нічні дискотеки та розваги мене не цікавили. Та і вдома, крім кота, ніхто не чекав. А так хотіла притулитися до сильного чоловічого плеча, щоб мене обійняли, поцілували. Ну, словом, почуватися такою беззахисною дівчинкою. Ось, наприклад, приїду до сестри Зої в гості – а у неї така затишна атмосфера вдома панує. Дітки бігають, на холодильнику висять малюнки родинного дерева та фотографії з відпочинку. 

Спершу Зоя мене намагалася врозуміти, казала, що треба зосередитися на створенні родини.

– Ти від одного чоловіка одразу до іншого біжиш. Дивися, щоб на старості років сама не зосталася, – щоразу чула докори. Моя відповідь була короткою – закочувала очі та голосно цокала. 

Але тільки через 20 років зрозуміла, що Зоя мала рацію. Ось нещодавно зустріла свою шкільну подругу Валерію. Вона гуляла з онуками в парку. Бачила, як у неї від щастя аж очі світилися. Ну так, у неї є зморшки, зайва вага та де-не-де сиве волосся. Але як вона обіймала малюків, цілувала у пухкі щічки, а вони ніжно називали її “бабуню”. 

Я удала, що у мене багато справ та хутчіше побігла додому. Але натомість добру годину проплакала у ванній кімнаті. Все-таки, я зробила найбільше помилку у своєму життя – обрала не родину, а гроші. У мене є власний магазин, велика квартира, автівка, можу дозволити будь-які забаганки світу. Але хіба ти зможеш купити дитячу радість та любов? 

Зараз мені 45. І здається, що на особистому щасті я вже поставила хрест. Адже хто у такому віці починає стосунки чоловіком та дитину буде народжувати? А що скажуть колеги й друзі? Будуть тільки пальцем біля скроні крутити та пліткувати, що у мене старечий маразм почався. Чому досі не винайшли машину часу? Ось повернутися на 10 років назад. Тоді моє життя мало хоча б сенс…

А як ви гадаєте  – у кожного є шанс на щастя у будь-якому віці? Чому? Варто змиритися з такою думкою?