Випадково підслухала розмову свекрухи та чоловіка. Почуте мене розчарувало

Мої батьки зробили мені на весілля великий подарунок – купили трикімнатну квартиру у спальному районі Львова. Мовляв, ми молоді, повинні про діточок думати, а не жити в злиднях та постійній економії. 

Відтоді минуло 5 років. Зараз у нас з Мироном є син Андрійко. Чоловік працює у великій іт-фірмі, має хорошу зарплату, а я займаюся хатніми справами та сиджу з сином. Інколи приїжджає свекруха, пані Тоня. Правда, такі відвідини мене дратують. Думає, що може у моїй квартирі командувати, як речі розкладати чи які меблі обрати, хоча сама сюди ні копійки не вклала.

До слова, ми хочемо другу дитинку. Та навіть третю. А у квартирі нам буде тісно. Тому взяли кредит на будівництво приватного будиночка. Річ у тому, що я та Мирон з села, нам досі не звично жити у квартирі. А якраз неподалік збудували котеджне містечко, 5 хвилин їзди – і ми вже у місті. Без вагань почали ремонт і вже минулої осені святкували новосілля. 

Ми зробили два поверхи, баню, альтанку та підземний гараж. Щастю не було меж. Однак, казочка швидко закінчилася.

– Я тут подумав. Треба, щоб моя мама переїхала жити до нас. Вона літня людина, за нею треба доглядати. Тим паче їй важко добиратися до нас на автобусі, – заявив Мирон. 

Звісно, що така ідея мені не сподобалася. Намагалася переконати чоловіка у зворотному. Та його мати може замість коня в плуг стати і землю копати. Не раз помічала, як вона хитрими маніпуляціями випрошує у Мирона гроші на свої забаганки. То на море поїде, дорогу сукню купить чи в салон краси піде. Вона знає, що у сина велика зарплата тому в 50 років спеціально вийшла на пенсію. Заявила, що тепер він повинен її забезпечувати. 

Думаєте, що пані Тоня мені допомагала? Ні, ні і ще раз ні! З ранку до ночі дивилася свою дурні серіали про кохання, навіть з онуком не хотіла погратися. А всю хатню роботу виконувала я. Однак, тільки-но Мирон переступав поріг хати, то одразу бігла до нього, немов цуценятко. 

– Синку, глянь, я тобі вечерю приготувала, – і суне йому під носа мій борщик чи салат. 

Мирон наївно вірив своїй матері. Свекруха зрозуміла, що вона головна у будинку, тому змінила свою тактику – тепер вона хотіла здихатися мене. 

– А ти впевнений, що син від тебе? Не подумай нічого поганого, але у мене є певні сумніви. Материнське серце не бреше. Тим паче твоя жінка так зручно влаштувалася. Ти з ранку до ночі на роботі, а вона вдома сидить. Раптом коханців водить? Ти про це не думав? – шепотіла щоразу йому на кухні. Не знала. що у нас погана шумоізоляція та я все чула. 

Мирон немов під гіпнозом був. Чесно, я навіть не здивувалася, коли він почав говорити за розлучення. Я його дуже кохала та не хотіла втратити, тому вирішила поставити всі крапки над і:

– Хіба ти не бачиш, що це твоя мама навмисне намовляє? То про дитину скаже, завжди ображає мене. Хіба так можна? Вона руйнує нашу родину!

– Знаєш, а я тебе вже давно не кохаю. Моя мама – хороша людина, не смій її ображати. Завтра ж напишу заяву на розлучення, так і знай. Забирай свою дитину та вимітайтеся геть! 

Того дня мене з Андрійком викинули на двір, як сміття. Я навіть не плакала. Викликала таксі та поїхала на стару квартиру. На щастя, орендарі вже з’їхали, а за документами я була власницею.

Думаєте, я опустила руки, слізно просила Мирона змінити свою думку? Ні. Такого горе-чоловіка не треба тримати біля себе. Знайшла хорошу роботу, влаштувала сина у садочок та почала життя з чистого аркуша.

Того вечора я була у супермаркеті.  Випадково зачепила візком чоловіка.

– Вибачите, я не навмисне

– Це ти? 

Переді мною стояв Мирон. Старий одяг, щетина.. Здавалося, що життя його добре “помотало”. 

– Так. Привіт…

Чоловік ледь не розплакався. Взяв мене за руки, почав благати про повернення та картав себе за такий вчинок. Виявилося, що пані Тоня після розлучення перемикнулася на Мирона – вимагала від нього дорогих подарунків, відпусток закордоном, вечері у ресторані. А потім привела до хати коханця. 

Але така сповідь мене не розчулила, дешева вистава.

– Сам винен, прощавай, – різко відповіла та пішла геть.

Мені його ні каплі не шкода. Зла на нього не тримаю. Ми тепер чужі люди з різними життєвими шляхами. Можу побажати йому хіба терпіння з такою горе-матусею.

А ви підтримуєте такий вчинок жінки? Дали б Миронові другий шанс?