Вже рік точно їжджу до свекрів з великою валізою. Ні, там не подарунки… а звичайні рушники та постіль. Моя, до слова!
Ні, я не хочу зараз казати, що пані Ольга погана господиня, що на ліжку клопи скачуть, а у ванній нема чим, перепрошую, підтертися. Просто той випадок все змінив. Господи, аж сироти бігають по тілу, коли згадую.
Словом, тоді, влітку ми приїхали до неї на дачу. Якраз була хороша погода, діти гралися на подвір’ї, а ми садили лохину та квіти. Ну а спека така страшенна, словами не передати. У мене вже сьомий піт на чолі з’явився й так у роті пересох. Здавалося, що моє горло – це пустеля Сахара
– Мамо, а де у вас є холодна вода?
– На кухні стоїть глечик.
Я взяла невеличкий вафельний рушник з малюнком сонечка, витерла піт з обличчя та пішла на кухню.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Налила воду, сіла за стіл так, що якраз видно город.
От свекруха підіймається, знімає свої в’єтнамки, дістає той рушник, який я витирала обличчя….і починає шурувати свої п’яти від бруду та землі. Ще й між пальцями так вичищає.
Я аж воду сплюнула на стіл.
Тобто вона щойно на моїх очах взяла рушник, яким я витираю обличчя! Ні, це не були галюцинації від гарячого сонця. Я це бачила на власні очі.
Мовчки підійшла до свекрухи і далі саджала квіти. Тільки цього разу намагалася не дивитися на той проклятий рушник.
Ввечері зробили всю роботу, йдемо до хати. От свекруха зайшла до кухні, промила обличчя холодною водою з-під крана та далі витирається тим рушничком. Мені так погано стало, що я аж побігла у туалет.
Так гидко мені ще ніколи не було. Так, я дуже гидлива та різко реагую на такі речі.
Тихцем намагалася виникнути той злощасний рушник до смітника. І ще зверху так накинула фантиків з-під цукерок. Але свекруха його знайшла!
– О, дивився, як діти гралися, що рушник виникнули, – дістає зі смітника та вішає назад.
Відтоді я приїжджаю до свекрухи тільки зі своїм рушником. Брешу, що він зі спеціальною фіброю і корисний для моєї шкіри. Ну бо якщо вона дізнається причину, то дуже образиться.
А як б ви відреагували на таку ситуацію? Хто винен? Чому?
Фото з відкритих джерел