З Мишком я одружена вже три роки, але про діток ще навіть не думали – все через іпотеку. Адже зараз ми живемо у невеликій однокімнатній квартирі на околиці міста. Житло дісталося мені у спадок від покійного дідуся. Після весілля ми зробили мінімальний ремонт, адже тут була стара сантехніка, меблі та підлога. Але зараз розумію, що цього місця нам ледь ставало для малюка. Тому почали відкладати кошти на більшу квартиру. Вже глянули на варіанти, обрали район та розмір.
Все було б добре, якби не свекруха. Пані Олена може без запрошення припхатися. Починає зазирати у всі кутки, шукати пилюку чи брудну плямку – все заради того, щоб показати, яка я погана господиня. Того дня я знову отримала на горіхи – погано перевіряю кишені чоловіка перед пранням одягу.
– Хороша господиня завжди перевіряє кожен замочок, щоб потім нічого не зламалося. А ще кишені виверни, – дорікала свекруха.
Знаєте, я тоді так рознервувалася та навмисне закинула всі речі у барабан при ній. Пані Олена тільки голосно цокнула та щось пробурмотіла під носа. Я ще й умисно вибирала такі режими, які займають багато часу.
А наступного ранку на мене чекав справжній театр абсурду та цирк “Шапіто”. Михайло довго копирсався у кожній тумбі, перебирав теку з документами.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Нема. Може на роботі забув, – і заклопотано побіг геть. Я не розуміла, що відбувається, тому пішла на кухню готувати сніданок.
Однак, вже через годину у двері хтось голосно почав гупати. Я вже навіть не здивувалася, коли побачила на порозі пані Олену. Вона тримала у руках якийсь погнутий папірець у синій обкладинці:
– Зізнайся, що ти це спеціально зробила!
– Це ви про що? Я вас не розумію…
– Годі удавати з себе наївну дівчинку!
Пані Олена ще довго говорила мені багато “приємних” слів, а потім плюнула на килимок біля порогу та пішла геть. Знаєте, а її монолог бадьорить набагато краще за ранкову каву.
Ввечері приїхав Мишко та про все розповів. Виявилося, що він шукав паспорт. У чоловіка є дурна звичка – всі важливі документи тримати при собі у кишенях. І ось пані Олена хотіла купити собі на кухню новий гарнітур, бо у салоні меблів була акція. А грошей не вистачало. І знайшла цікавий вихід з ситуації – взяти кредит в банку, але оформити на чоловіка.
– А ти тоді не вивернула кишені, не перевірила, чи всередині є щось важливе. Там був мій паспорт! І через це мені відмовили в кредиті. Тепер треба йти і новий робити, все через тебе!
Ось такий “переконливий” аргумент. Тобто Мишко через свою дурну звичку має міняти паспорт, але винна я!
– Знаєш, коханий, якщо я така погана господиня, то далі все роби сам. Готуй, прибирай, вивертай кожну кишеньку. Я більше пальцем не поворухну. А щось не подобається – забирай речі та провалюй з квартири. Не забувай, що це моє житло. І твоя матуся тепер не має жодного права приходити без попередження.
Здається, що тоді пані Олена забула дорогу до нашого будинку. А я щаслива, що випрала паспорт чоловіка у машинці. Все-таки, така витівка вберегла нас від кредиту.
Що б ви зробили на місці дівчини у такій ситуації? Як далі налагодити стосунки з такою горе-родичкою?
