Вирішила поїхати до доньки в гості, а за квартирою наглядала моя літня сусідка. Якби я знала, що пані Люба вигадає – нізащо б не дала ключі!

Правильно кажуть люди “довіряй, але перевіряй”. Хочу розповісти вам про одну ситуацію, яка трапилася зі мною цієї осені. 

Мені вже 50 років. Діти вже дорослі, старший син Олексій живе з жінкою у Львові, а молодша донька Марта у Гданську працює, орендує невелику квартиру. І якщо з Олексієм та онуками я можу бачитися щовихідних, то з Мартою так не вийде. Самі ж розумієте, яка то відстань велика. 

Тому у жовтні я вирішила взяти на роботі відпустку та поїхати до донечки у гості. Марта давно мене запрошувала, казала, що проведе екскурсію. Та і я, як мати, за нею дуже скучила. Загалом, мала поїхати на 3 тижні. Ми ще хотіли з донькою всю Польщу об’їхати, влаштувати шопінг у Варшаві, покататися на поромі. І я мала купити онучкам якісь гостинці. 

Позаяк я ще живу з котиком, то довго не знала, що робити з квартирою. Адже у сина алергія на шерсть Мурзика, він одразу починає кашляти. Брати тварину з собою у таку довгу подорож також не найкращий варіант. Тим паче, мій Мурзик трохи такий невгамовний котяра. Тому вирішила поговорити зі своєю сусідкою, пані Любою. Вона на декілька років старша ха мене, вже на пенсії. 

Ми часто вітаємося у будинку, вона у мене якісь продукти може позичити, а потім пиріжками пригощає. Або ж на лавці разом посидимо, попліткуємо, на наше життя пожаліємося. 

– Ой, добре-добре, без питань! Я доглядатиму за котиком, повір, все буде добре! – посміхалася пані Люба. 

Я написала їй невелику інструкцію, коли квіти поливати треба, скільки корму давати Мурзикові. Ще й залишила гроші, аби вона йому їсти купувала. Зі спокійною душею поїхала до Марти в Гданськ.

Ми дуже добре відпочили. Донька показала мені місто, відвела у найкращі заклади. Ще й купила мені дорогу сумку та сукню у подарунок. І звісно куди ж без магнітиків. Я мала повертатися 1 листопада додому, якраз був квиток. Але до мене зателефонував Олексій – терміново треба повертатися

– Мамо, у нас з дружиною позитивний тест та вірус. Боїмося дітей ще заразити. Ти зможеш 28 жовтні приїхати назад? Просто свекри також захворіли, не маємо з ким дітей залишити. 

Я погодилася. Швиденько зібрала валізи, донька провела мене на автобус. Знала, що кум Олексія мав привезти до мене дітей на декілька днів, аби батьки одужали. От я підходжу до дверей, і чую, як вдома гучно грає музика. 

Спершу мені здалося, що то в сусідів так грає. Але ні – звук лунав з моєї квартири. Я відчиняю двері та бачу на порозі якусь валізу, чужі куртки та капці. До мене виходить молодий хлопець у халаті та тримає мою чашку кави!

– О ви хто? 

– Це ви хто? Я зараз поліцію викличу!

– Пані, взагалі то у нас контракт, ми орендуємо цю квартиру!

– Я власниця! Ану негайно забирайтеся! 

Хлопець зателефонував комусь та довго говорив. А потім до нас зайшла.. моя сусідка, пані Люба!

– Ой, Марійко, я зараз тобі все поясню. Ти не нервуйся, – виправдовувався сусідка.

Як виявилося, пані Люба тихцем здавала мою квартиру в оренду. От хитра жінка виявилася! Подобово пропонувала пожити молодим парочкам. Я вже боюся уявити, які любовні утіхи вони робили у моїй квартирі! І брала за це чималу суму. 

Я ще довго прибирала після таких горе-гостей. Квіти геть зів’янули, кіт був дуже наляканий, а в туалеті лоточок ніхто не мив. На кухні лежали порожні коробки з-під ресторанної їжі, розкидані недопалки та гора брудного посуду. А запах був – годину кімнати провітрювала. Всю постіль я кинула у прання. 

От я не знаю, як у людей совісті вистачає робити такі огидні речі? І найбільше мене шокувала поведінка пані Люби. Така тиха та скромна жіночка на вигляд. Тепер вона як бачить мене у під’їзді – кулею летить до квартири, навіть не вітається. 

Тому раджу всім читачам – ніколи нікому не довіряйте. Бо потім ще з вашої квартири бордель зроблять. Краще не пожалійте грошей на нормальну сигналізацію для домівки.

Ви погоджуєтеся з такими словами? Чому?