Тоді я з Орестом жила рік у шлюбі. Ми помалу збирали гроші на власну квартиру, а поки тіснилися у невеликій орендованій. Все було добре, поки не приїхала Антоніна Сергіївна – його бабуся.
Старенька занедужала, ніхто з родичів не міг допомогти. Свекруха була закордоном, а рідний брат взагалі в іншій області. Тому всю відповідальність “перекинули” на нас. Мовляв, у столиці краща медицина. Знаєте, пані Тоня на вигляд така мила та привітна, зі всіма аж щебече під час розмови. Але це все маска. Насправді вона ще той Гітлер у спідниці.
Спершу все було добре. Поки ми з чоловіком працювали, бабуся могла приготувати нам вечерю, трішки прибиратися у квартирі. Ну таким чином віддячити за те, що ми так за нею доглядаємо. Адже лікарства та обстеження – річ не з дешевих, ми не брали кошти з бабусі. Адже у неї не пенсія, а копійки.
Однак, потім пані Антоніна ввійшла в кураж, так сказати. То їй не подобається, як у мене тарілки стоять в шарфі або ж як я мию чашки. Ще я погана господиня, бо замовила піцу на вечерю. Але найгірше – відключила деякі канали на телевізорі. І тепер бідолашна пані не може дивитися свої дурні серіали. Знаєте, ми вже відчули, як по кишені вдарила така гостя. Наприклад, бабуся їла тільки спеціальні продукти. Ні, нам не шкода, але просто у цьому не було такої потреби. А вона вигадала собі якийсь діагноз та ним прикривається.
– Вам що, шкода мені їсти купити? – дорікає бабуся Антоніна і показує пальцем на шоколад за 100 гривень. Але на полиці є дешевша. Ми не можемо з чоловіком ось так розкидатися грішми.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
Потім вона взагалі почала скаржитися свекрусі та іншим родичам. І здається, що капостить мені навмисне. Наприклад, починає мити посуд, коли я хочу прийняти ванну. І замість теплої води з крана лиє крижана. Або зранку, коли у мене вихідний, то зранку ввімкне на всю гучність телевізор або галасує на кухні баняками. Словом, нема мені спокою.
Намагалася поговорити про такі витівки бабусі з чоловіком. Адже лікар дозволив поїхати в село додому, ми вже закінчили лікування.
– Я не можу, це ж моя бабуся. Нехай ще місяць поживе у нас, місця всім вистачає! – дорікав Орест.
Чесно кажучи, я у цій квартирі вже почуваюся зайвою. Ніхто мене не цінує та не поважає. Орест бабусі не сміє перечити, тільки головою киває на знак згоди та тікає в іншу кімнату.
Здається, що ще декілька днів – і я сама поїду або в лікарню чи в’язницю. Ще не визначилася точно.
Що б Ви зробили на місці дівчини? Як вирішити конфлікт мирним шляхом?
