Думала, що вечір п’ятниці закінчиться спокійно. Купила додому продукти, ще й корм Мурчикові, взяла нові нитки – вишиваю синові та невістці весільний рушник, свято от-от на носі.
Ввімкнула телевізор, аби на фоні щось грало. Але тут голосно грюкнули двері – на порозі стояв Микола.
– Ніякого весілля не буде!
Я аж дар мови втратила. До свята залишалося менш як місяць, вже оплатили ресторан, надіслали запрошення, вибрали сукню. А тут така заява.
– Вона мене вже дістала! Я не можу з нею навіть жити під одним дахом! Все їй не так – до кожної дрібниці готова причепитися та мене винним зробити!
Я тихенько почовгала на кухню, заварила чай. Випила пігулки, бо щось серце розігралося.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Що трапилося синку?
– Кожен вечір одне й те саме “там кран протікає”, “тут поличка хитається”. Ну ми якось посваримося та помиримося. А сьогодні знову почала мені мізки клювати – бачте, їй не подобається, як ліжко стоїть. Я після денної зміни хочу поїсти та поспати, а не ремонт у квартирі робити! Словом, ми дуже полаялися, що аж сусіди чули. І Марія крикнула мені “я не знаю, чи готова вийти заміж за такого горе-чоловіка!”. Дякую, дуже приємно чути такі слова.
Я видихнула. Тоді почувалася винною. Адже це все я наробила…
Я завагітніла Миколою дуже рано, мені було тільки 20. Горе-татусь не витримав й місяця від народження дитини та втік геть. Спершу надсилав якісь кошти, але їх ледь вистачало на продукти. Добре, що мої батьки допомагали. У них хата в селі, передавали овочі, молочко – все свіже, з городу.
Знаєте, тоді я стала для Миколки не тільки мамою, але й татом. Правда, показувала йому це погано.
Наприклад, сама робила весь ремонт у нашій однокімнатній квартирці – сувала меблі, лагодила кран, молотком стукотіла по стінках, коли картину забивала. Словом, виконувала всю чоловічу роботу. А Миколка ще жодного разу мені не допомагав.
Я казала, що все зроблю сама, а ти тільки дивися, як то треба. І погано зробила. Мала б дати сама йому молоток у руки та змусити забивати цвяхи, а не стрибати перед ним, як мавпочка.
Ви не подумайте, мій син не виріс тюхтієм чи тримався спідниці. Гарно закінчив школу, вступив до навчального закладу, зараз має хорошу роботу. Але от його максимум – це піднести пакети з продуктами на сходах і все. Фінансово може допомогти, а от фізично – ні.
– Знаєш, синку, це я винна.
– Ти? З якого дива?
– Бо згадай, як я все сама робила. Лагодила меблі, кран, ставила вікна на 5 поверсі, переносила важкі шафи. А ти ж просто дивився. Я тобі все казала “дивися, як то треба робити”. А треба було не дивитися, а брати молоток до рук та робити.
Помітила, що Миколка ніяково опустив очі.
– Так, я розумію, що ти фінансово забезпечуєш Марію, адже у тебе просто зарплата більша, правда ж?
– Угу..
– Але згадай, як ви недавно робили ремонт і ти також погрожував, що розлучишся з нею. А все через один комод у спальню, який вона просила тебе зібрати.
– Було таке…
– А весілля? Як ти не хотів обирати з нею весільний зал, бо казав, що це “бабська справа”.
– Ну..
– Ні, синку, так діло не піде. Ти повинен бути міцною опорою для Марії, завжди її підтримувати та допомагати. Вона ж така маленька, немов Дюймовочка. І сама тягає ліжко зараз у квартирі, так?
– Так.. Мамо, я не буду пити чай, треба їхати!
– Куди?
– Як куди? Ліжко пересунути. Бо воно виходить на сонячну сторону та Марія спати нормально не може.
Син хутчіше накинув куртку, навіть кросівки не зашнурував.
– Дякую, ма… Сподіваюся, що Марія не прожене мене, – тихо сказав син та міцно мене обійняв.
На щастя, весілля тоді відбулося. І мого Миколу не впізнати – ну такий господар, золоті руки має! Навіть Марії на кухні допомагає вечерю готувати. Зараз ще будує будинок за містом, бо скоро поповнення в родині. І все сам!
Любі матусі, які колись опинилися в схожій ситуації, та залишилися з маленькою дитиною на руках. Будь ласка, не жалійте їх, жалійте себе! Покажіть малюкам, що ви не всесильна жінка, яка може коня зупинити чи в хату ввійти…Навчіть їх бути самостійними! І тоді у вас та в них все буде добре!
А Ви погоджуєтеся з такими словами нашої читачки?
