Я боялася, що син повторить долю свого горе-батька. І не прогадала

Не дивлячись на всі незгоди, я досі радію кожному дню. Мій чоловік Андрій покинув нас з сином дуже рано, малюків не було ще й року. Мовляв, йому набридло таке нудне життя зі мною та він хоче інших відчуттів. Тому я не здивувалася, коли Андрій зібрав свої речі та поїхав до молодої коханки. Здається, я навіть відчувала, що так закінчаться наші стосунки. 

Я не намагалася повернути його в родину. Однак, зі свого життя він викреслив і нашого спільного сина Мишка. Він не платив аліментів, не приходив у гості та навіть не телефонував до нього на свята й дні народження. Тому я намагалася дати малюкові все найкраще – школа, іграшки, одяг, розваги, відпочинок. Жертвувала особистим щастям та потребами. Я можу обійтися без нової косметики або ж кофтинки, нехай краще Мишко поїде в табір чи на море. 

Зараз моєму синові вже 25 років. Він має чудову дружину Мирославу та маленьку донечку Анечку. Після весілля молодята переїхали до мене, адже місця для всіх вистачало. Невістка у мене хороша, завжди допомагає з хатніми справами. Буває, що навіть сама приготує вечерю та витре пилюку, а я відпочиваю за переглядом улюбленого серіалу. Поки дівчина у декретній відпустці, нашу родину утримує Мишко. Він має хорошу роботу та високу заплату, всі колеги його дуже люблять та поважають. 

Того вечора я повертала додому після прогулянки з подругами. Вирішила зайти у невелику кав’ярню та купити свої улюблені еклери. І раптом побачила за сусіднім столиком свого сина. Він ніжно обіймав якусь незнайому білявку. Це точно не Мирослава, адже у дівчини коротке й темне волосся. А ще вона не одягала такі відверті сукні. Мишко цілував їй руки та про щось мило щебетав. Я одразу зрозуміла – у мого сина є коханка. Хутчіше вибігла з кав’ярні, навіть не взяла замовлення. 

Тоді у мене аж земля пішла з-під ніг пішла та я присіла на лавочку. Мій син повторив долю батька…Хоча сам бачив, як мені було тяжко. А зараз що коїться? Вдома на нього чекає кохана дружина з донечкою, а він у цей час цілує незнайомку? Вже стала себе картати, що не так виховала Мишка. Можливо, що тут і моя помилка є?

Не знаю, як дійшла до квартири, в голові роїлися тисячі думок. Навіть не сіла за стіл вечеряти. Мирослава бачила, що я засмучена. Намагалася розпитати, що трапилося. Але я мовчала. А що могла сказати? Бачила, як твій чоловік цілує коханку? Ні, так я зроблю ще гірше. 

Мишко затримався “на роботі” аж до 1 ночі, Мирослава з Анею вже пішли спати. Тільки я сиділа на кухні та чекала на сина. 

– Михайле, я вас бачила. Не соромно обманювати дружину? У тебе є дитина, отямся!

– Мамо, не пхай свого носа у мої справи. Що хочу – те і роблю. Думаєш, якщо ти не маєш права на щастя, то я також повинен собі у чомусь відмовляти? Знаєш, а я інколи розумію батька, чому він пішо геть. Хто ж витерпить такого життя з тобою? 

Ми тоді дуже посварилися та не розмовляємо декілька днів. Навіть не вітаємося на кухні. Звісно, що Мирося все бачить. Намагається нас помирити. І постійно заспокоює мене. Я вже не можу спокійно спати, вночі плачу в подушку. Соромно за поведінку Михайла. 

Однак, як мені жити далі? Приховувати такі походеньки сина чи все розповісти Мирославі? Ні, так я зруйную родину та син мені цього не пробачить. Можливо, треба зустрітися з коханкою та попросити розійтися з Мишком? Вже остаточно заплуталася у цій ситуації. Краще б я тоді не заходила в ту кав’ярню…

А що б ви зробили на місці жінки?