Я буду тут прибирати, коли ти перепишеш на мене квартиру, – заявила моя дівчина. Я не знав, що відповісти на таку пропозицію

Я чув багато історій від своїх друзів про те, що квартира – це вічні суперечки та конфлікти. Але не міг подумати, що сам колись опинюся в такій ситуації. 

Почну розповідь зі свого дитинства. Я родом з невеликого містечка біля Івано-Франківська, Рогатин. 

Ми жили не бідно, але й не багато. Батько часто був на заробітках у Німеччині, Франції, Польщі. Вдома бував хіба на Різдво, Паску та Спаса. Мама також крутилася, як могла – працювала медсестрою у лікарні, брала додаткові нічні зміни. Я і сам швидко подорослішав, коли зрозумів, які це шалені витрати на життя. В 14 років вже допомагав сусідові робити ремонт за гроші, влітку влаштувався вантажником на склад овочів. Після 1 курсу (виповнилося вже 18 років)  на всі 3 місяці поїхав до тата в Німеччину, він знайшов мені підробіток – хотів назбирати гроші на навчання в університеті та гуртожиток. 

Так що поки мої однолітки насолоджувалися відпочинком, я тягав важкі тюки з м’ясом, фасував їх на холодному складі. Тоді я вже хотів бути самостійним та не просити гроші в батьків. Після пар підпрацьовував кур’єром доставки їжі в ресторанах. Так я зміг купити собі новий ноутбук, фірмові кросівки, телефон та найголовніше – подарувати батькам вихідні в Буковелі.

На щастя, деякі викладачі входили в моє становище та не ставили погані оцінки за те, що я пропускав пари або ж нахабно засинав в аудиторії. Звісно, після закінчення університету не з першого разу знайшов роботу за спеціальністю – там платили мало, не хотіли брати через відсутність стажу, тут були погані умови. Так я продовжував майже рік працювати кур’єром та офіціантом, але у різні дні. 

Тільки 3 роки тому я нарешті зумів влаштуватися в круту комп’ютерну компанію. І почав помалу відкладати кошти на власне житло. Вже не хотів орендувати та тіснитися з незнайомими людьми в чужій квартирі. Адже власниця могла в будь-який момент мене просто виселити геть. 

На новий рік я нарешті здійснити свою мрію – купив однокімнатну квартиру, район Пасічна, це майже початок Івано-Франківська. Тато допоміг з ремонтом, привіз деякі меблі з Німеччини, мама щовихідних пересилала мені пакунки з продуктами. Я їх запрошував у гості. Бачив, як вони мною пишаються – власна квартира у великому місті, ще й робота гарна! 

Десь в лютому я познайомився з Оленою – наша нова співробітниця. Вона переїхала з Коломиї в Франківськ, влаштувалася у наш офіс. Вона мені одразу сподобалася – розумна, з почуттям гумору, красива, начитана. Виявилося, що у нас багато спільних інтересів у музиці, серіалах, фільмах. Ми почали одразу зустрічатися через тиждень знайомства та я запропонував їй переїхати жити до мене. Війна внесла свої корективи та орендодавець Олени загнала таку ціну, що вона не могла платити. Тому я взяв справу у свої руки. 

Перші місяці все було добре – дівчина готувала смачні страви, прибирала, наводила вдома затишок. Однак, десь після Паски Олена так розслабилася. На вечерю – доставка з ресторану, у ванній безлад через її косметику, навіть волосся в душі не забирала. Я не ставлюся фанатично до прибирання, але чашку після кави можна було помити, це ж не так важко.

Потім Олена взагалі сіла мені на голову та ніжки звісила. У крані війна, а вона хоче полетіти з подругами в Болгарію на відпочинок:

– Ну тебе не пустять через кордон, а тут тур такий класний. Дівчата вже забронювали квитки, я також хочу!

– Добре, я нічого не маю проти.

– Ну дай гроші! Ти ж чоловік у нашій парі, маєш мене забезпечувати! 

Я їй купив новий телефон, ноутбук, оплачував косметичні процедури, нарощення вій та нігтів. А їй все мало було! Вона навіть не була вдячною за те, що я дав їй дах над головою, інакше б зараз сиділа далі у своїй Коломиї. Олена навіть лінується приготувати вечерю з продуктів, які мама передала. 

Раз попросили її приїхати в село, допомогти на городі поратися. Мої батьки вже літні люди, мають проблеми зі здоров’ям.

– Я не буду псувати манікюр через той дурний город. Навіщо нам та бульба, якщо я можу її купити в магазині? 

Тоді я вирішив з нею серйозно поговорити:

– Ти живеш у моїй квартирі, могла хоча б допомогти з прибиранням. Я можу найняти клінінг, але навіщо? У нас мала квадратура, я не бачу сенсу. 

– Коханий, але я тут не прописана. Навіщо я маю прибирати у квартирі, де я не живу по суті? Так, житло маленьке, але я тут тобі не попелюшка. От перепишеш на частину квартири – тоді я буду тут почуватися, як справжня господиня. А поки я тут просто гість. Ну і ти хлопець, маєш заплату більшу, повинен утримувати мене.

Така відповідь мене шокувала та я не знав, що відповісти. Ну хіба прописка у квартирі – це так важливо для жінки, аби просто поприбирати та приготувати їжу? І зарплата у нас відрізняється тільки на 3 тисячі гривень. 

І ось не знаю, що робити далі з такою “сусідкою”. Соромно про це казати батькам чи друзям, адже вони мене засміють. Я дуже розчарувався в Олені як жінці, адже вона взагалі знахабніла. Яке відношення вона має до моєї квартири, адже не купує ні продукти, не оплачує комунальні послуги. Навіть порошок для прання не купує, що у нас речі в кошику починають смердіти! 

Звертаюся до всіх досвідчених жінок та чоловіків – що мені зробити?