Я була по вуха закохана у свого вітчима. Але Господь покарав мене сповна за такий гріх

Я вже не згадаю, коли востаннє бачилася зі моєю матір’ю. А все через Олега.

Мені було 17, коли мама вдруге одружилася. Мій вітчим був на 5 років молодшим за неї. Веселий хлопець, допомагав мені з уроками, ходив на батьківські збори, навіть навчив декількох прийомів від хуліганів. Коли я йду в клуб – він завжди мене забирає на машині. 

Ого вечора ми святкували наш випускний у 11 класі. Мама не змогла прийти, адже поїхала у відрядження до Києва. Тому на вручення атестату прийшов Олег. Такий розкішний чоловік, з бородою, у костюмі. Всі однокласниці перешіптувалися та заздрісно дивилися. Ох, я тоді почувалася справжньою королевою поруч з вітчимом. 

Ми з подругами трішки перебрали зайвого. Я ледь стояла на підборах. От відчуваю, що зараз впаду, як мене підхоплює в обійми Олег:

– Обережно, маленька

Не знаю, що тоді керувало мною – алкоголь або ж підліткові гормони, але я поцілувала Олега в губи. 

Він ніяково дивився на мене, не знав, що сказати. Тільки досі міцно тримав. А ще помітила, як у нього почервоніли щоки. 

– Чому ти кохаєш її, а не мене? Вона стара, не красива. А я? Глянь на мене. Молода. Тобі зі мною буде набагато краще…

Олег нічого не сказав. Тільки відніс мене до машини та ми поїхали додому. 

На ранок мені було так погано, здавалося, що хтось гамселив по голові сокирою. Тільки я пам’ятала чудово один момент – як я говорю з Олегом. 

До кімнати зайшов Олег. Приніс мені склянку води та вугілля:

– Щодо вчорашнього. Будь ласка, не смій про це більше згадувати чи говорити. Я кохаю твою маму. 

Тоді я дуже образилася, і хоча надворі був тільки червень, хутчіше зібрала речі та поїхала до подруги жити. Її батьки працювали закордоном і вона давно пропонувала переїхати до неї, щоб сумно не було.

Майже все літо ми тусили. Я зустрічалася ледь не щотижня з новим хлопцем – все хотіла забути про Олега, але не могла. Мамі сказала, що я просто хочу пожити від них окремо, стати самостійною. І так планувала подавати документи в інститут до Львова. Вітчим час від часу пересилав мені гроші, але уникав особистих зустрічей.

1 вересня я переїхала до Льова. У гуртожитку дали невелику кімнату, у мене була хороша сусідка. Знайшла багато нових друзів, ми гуляли, відривалися у нічних клубах. Ну, словом, я насолоджувалася молодістю. Додому приїздила, тільки коли Олега не було вдома, щоб зайвий раз його не бачити. Здається, що через його “холод” кохання переросло у ненависть.

Я намагалася заполонити всі свої вихідні або друзями або ж навчанням  – все заради того, щоб не їхати додому. 

Так минуло майже 8 років. Я знайшла хорошу роботу, працюю адміністратором у ресторані. Зараз з подругою орендую невелику квартиру, в кожної окрема кімната. А який вигляд з вікна на Високий Замок, центр Львова. Романтика така!

Зізнаюся, мала багато хлопців. Зустрічалася з одруженими, розлученими, навіть молодшими. Але все не те. Ніхто не міг замінити мені Олега. 

Одного вечора до мене зателефонував вітчим:

– Я зараз у Львові, не хочеш побачитися? 

Вже через годину я сиділа у ресторані та чекала на нього. Зробила швидко укладку, макіяж, одягла найкращу сукню.

І тут заходить Олег. Спершу я його не впізнала – худорлявий, лисий, зморшки на обличчі, як у того бульдога. А ще таким змарнілий.

– У мене до тебе серйозна розмова. Це стосується матері. 

Перша думка – вони розлучаються. Може мама знайшла собі кращого кавалера або ж Олег має коханку. Жевріла крихта надії, що він хоче почати стосунки зі мною…

– У твоєї мами рак. Виявили ще 10 років тому, але видалили пухлину. Тоді вона їхала до Києва, якраз на твій випускний. А рік тому все знову почалося. Тільки лікарі не дають позитивних прогнозів. Але зараз їй залишилося менше місяця. Ми не хотіли тобі про це розповідати, щоб ти не хвилювалася. Тим паче, сподівалися, що хвороба відступить.

Того ж вечора я взяла відпустку на місяць та поїхала додому з Олегом. Ні на крок не відходила від мами. Вона ледь стояла на ногах та могла говорити, тому наші “прогулянки” обмежувалися посиденьками на балконі. А ще я приносила їй сусідське кошеня, щоб вона трішки з ним погралася. 

Тиждень тому її не стало. Заходжу у квартиру – і така порожнеча. Наче серце вирвали з грудей. 

Тремтячою рукою вчинила двері спальні. На ліжку спить Олег, притиснувши фото мами. Ще й накрився її улюблений пледом. 

Я вибігла до ванни, ввімкнула холодну воду та почала голосно плакати. Так стало соромно перед мамою та Олегом. Я хотіла зруйнувати їх щастя! Якою самозакоханою змією тоді була! 

Зараз я ходжу до церкви, вимолюю у Бога прощення. Приїжджаю до Олега в гості, купую йому продукти та оплачую комунальні послуги. Але вітчим так потух. Я боюся, що скоро зможу і його втратити…

Дівчина щиро кається у скоєному? А ви б змогли дати їй другий шанс?