Я вже давно знав, що Мирон готується до весілля. Воно й не дивно – Олена була першою красунею на селі. Але не для мене. Я вже довго думав про Катрусю. Моє світле курчатко.
А познайомилися ми давно, років 5 тому точно. Вона після 11 класу приїхала на все село до бабусі, щоб відпочити. Адже школа, екзамени, університет.. Її це дратувало, а я тоді якраз повернувся з армії, після школи пішов.
Отож, зустрілися ми чисто випадково. Я б сказав, навіть дуже смішно. От їду я на велосипеді, щось про своє думаю. А тут вона, як грім серед ясного неба! Ну я кермо не встиг вивернути та наїхав на неї.
– Агов, ти що, сліпий, не бачиш, куди їдеш?
А я тоді дійсно став сліпим, глухим та німим. Бо побачив її. Повірте, і слова не міг сказати…
– Ау! Хтось вдома є? Куку! – кричала мені у вухо.
Вам буде цікаво прочитати:
- Моя подруга вийшла заміж за турка. Розповідаю про її “щасливий” шлюб
- Я без попередження приїхала з Німеччини до Чернігова. Звісно, чоловік був здивований, коли побачив мене та дітей. Але я помітила, що він щось приховує
- Моя подруга оригінально та цікаво помстилася за зраду. Однак, я не розуміла одного – а навіщо з дітками так чинити? Вони ж не винні!
– Ой, вибач, я випадково. Я Степан..
– Катя. Тобі треба на права здавати, щоб велосипедом кермувати.
– Вибач, я випадково. А ти десь тут живеш?
– У баби Орисі, я її внучка. Ну, чао, я пішла. Тільки на майбутнє – не літай у хмарах, коли на велосипеді катаєшся. Бо все село налякаєш та у травмпункт на літні канікули відправиш.
А з почуттям гумору у неї все було на висоті. Того вечора я вирішив вибачитися – попросив молодшого брата занести у її хату відро стиглої полуниці.
– Агов, ти мене що, отруїти хотів? – вже через годину чую, як під вікнами кричить Катя.
– Ти про що?
-У мене алергія на полуницю, мені не можна! Ну і село у вас, одні вбивці та гонщики на велосипеда, здуріти можна.
– Та я просто хотів вибачення попросити та познайомитися.
– Вибачення? Тоді завтра зранку допоможеш корів випасати!
Майже все літо я проводив з Катрусею. Через її жовте волосся жартома називав її “курча”. Закохався, як дурень. Але наше щастя закінчилося 31 серпня.
– Я їду. До Києва поступила, на державне. Тому не знаю, коли зможемо бачитися.
Я намагався врятувати наші стосунки, писав, телефонував, але марно… А ще в селі почали ходити чутки, що, мовляв, Катя не хоче такого кавалера, як я. Чи, радше, це її батьки так намовили. Тато – власник ресторану, мама має невеликий салон краси. Зрозуміла річ, що Катя звикла у грошах купатися, а не з таким бідняком, як я, зустрічатися.
Ось наше спілкування взагалі зійшло на нівець.
От згадую той день. Я знав, що Катя буде точно на весіллі.
Тому купив новий костюм, капці, ще й зачіску зробив та квітку запхав у піджак. Вже було вінчання, сватання, а Каті все нема. Вечір, музиканти в розпалі гри. І тут я ловлю на собі її погляд:
– Не впізнав? – і так кумедно підморгує.
Тепер переді мною стояла не та молода дівчинка, а справжня жінка. Чорне, коротке волосся, розкішне плаття, яке прилягало до фігури, червоні губи.
– Так, я змінилася. А ти навіть не помітив. Велосипед де?
Тоді я зрозумів, що досі її кохаю. А вона мене. Розумів, що тепер точно не відпущу її ніколи. Поки Катя танцювала, я хутчіше підбіг до нареченої
– Віддай букет Каті!
– Що?
– Роби як я кажу!
І ось вже момент, як наречена кидає букет. Але Олена розвертається та підходить до Каті:
– Просили передати, – сміється наречена.
Тут я стаю на одне коліно посеред танцмайданчика та кажу:
– Моє курчатко, я більше ніколи в житті не хочу тебе втрачати. Стань моєю дружиною!
Катя від щастя аж розплакалася. Звісно, вона сказала так.
Любі чоловіки, ніколи не втрачайте своїх коханих. Боріться за ваше щастя до кінця!
А Ви погоджуєтеся з такими словами? Чоловік вчинив правильно?
